Мама - це правда у кожному слові!

Сонечко для наших любих матусь сяє сьогодні по-особливому радісно! З Днем матері, дорогі наші! Вітаємо вас гарними поетичними рядками українських авторів!

Українські книги-ювіляри 2024

Наш тур "Книгами-ювілярами 2024" триває. У попередньому дописі ми розповідали про стародруки 16-17 століття, сьогодні ж нашу естафету підхопили видання українських класиків та сучасників. 

Чимало видатних творів отримали своє сценічне втілення на театральних сценах України, а також збагатили українське кіномистецтво. До прикладу: славетна п'єса "Наталка Полтавка" написана 205 років тому, а й досі є шанованою й популярною. З часу публікації "Мина Мазайла" минуло 95 років, а висвітлені автором проблеми залишаються злободенними (бо й досі не перевелися манкрути "мазєніни"). Уже 55 років правдивим дороговказом з виховання щасливої дитини служить книга великого педагога В. Сухомлинського "Серце віддаю дітям". А без "Крамнички тітоньки Мальви" Сашка Дерманського (10 років з часу видання) українська дітвора й не уявляє Різдва. 

Звісно, тут згадка лише про декілька видань. Більше інформації про книги-ювіляри дивіться у нашій добірці. Переконані, що у ній знайдуться й ваші улюблені твори, які захочеться перечитати)

Українська природа у творах класиків (до Всесвітнього дня письменника)

"Не надивишся, не надишешся", – словами Панаса Мирного хочеться розпочати цю публікацію, яка складається з цитат творів відомих українських письменників: Анатолія Дімарова, Євгена Гуцала, Віктора Близнеця, Ольги Кобилянської, Панаса Мирного. Усі цитати про природу, про звичайну українську природу, хоча ні, вона – НЕЗВИЧАЙНА, вона – РОЗКІШНА. І таким глибоким, проникливим, багатим є українське СЛОВО у нашій добірці. Та й хіба ж можуть писати інакше люди, залюблені у свій рідний край!?

Анатолій Дімаров (1922-2014)

Воду для пиття наш куток носить аж із лісу: там вона набагато смачніша, аніж колодязна. Під високими соснами, обнесена товстими дубовими дошками, притулилась криниця, і вода в ній не темна та моторошна, як у колодязі, а світла і радісна, і прозора така, що видно все дно, встелене чистим білим піском.  («Блакитна дитина»)

А мокра після дощу земля? А веселі калюжі, які щойно аж кипіли од рясного крапловиння, були каламутні, аж сиві, а тепер ясні та блакитні, і в кожній полощеться сонце? Удариш по ньому ногою — воно так і бризне, так і розсиплеться на скалки, а потім потихеньку збирається докупи і — дивись — за хвилину, за дні знову плещеться у воді, знову виблискує, знову сміється, безтурботно і весело. Бо сонце не можна вбити, воно вічне. Як вічна земля, і небо, й зірки, і наша радість весні.  («Блакитна дитина»)

Та найбільше радували мене соняшники. Вони стояли в один ряд навколо нашого городу, як золотоголова сторожа, опускаючи донизу величезні круглі решета, набиті тугими зернятами. Я вже смакував наперед, як прийде зима і ми будемо вечорами лускати смачне насіння. Я дуже любив соняшникове насіння, особливо коли воно прямо з бляшаного листа, таке гаряче, аж обпікає долоні, та ще до того й трохи посипане цукром. Жодні ласощі не зрівняються з таким насінням!  («Через місточок» - Ч. 1. Розділ «Одвійки»)

Євген Гуцало (1937-1995)

Ранок — це рожева птаха, що прилітає із-за Княжої гори, за рожевою птахою прилітає білою птахою день, на зміну білій птасі прилітає сірою птахою вечір, а вже ніч прилітає з Княжої гори птицею чорною.

Ось іще скрізь сіріє птахою вечір, ще птаха-вечір дзьобає зорі в небі, п’є росу по левадах, кутаючись і гріючись у млистому туманці, але вже має тікати з села, бо ви тільки погляньте на Княжу гору! З-за неї виростають і виростають темні крила, затуляючи небесні прозорі високості, вони все помітніше клубочаться, насовуючись на село, барви на перах рухомих хмар міняться, мішаються, вони ще не витворили якогось остаточного кольору цієї птиці, яка летить, її остаточний колір має витворитись аж тоді, коли вона прилетить із-за гори, затуливши небо і полонивши землю.                                          (Є. Гуцало «Княжа гора»)

Вже вечір, аквамаринові сутінки холонуть поміж яблунями в садках. Вітер угамувався, і вляглись попелясті води небес, на яких пелюстками білого латаття займаються зорі. («Індульгенція на безсмертя»)

А на морі дніпровської води, понад дніпровської блакиті, а в серпанковому повітрі поміж двома цими злитими воєдино морями — плавають і літають чайки, своїм польотом витворюючи дивні мережива, що весь час міняють і міняють свій візерунок. («Індульгенція на безсмертя»)

Весняний ліс стояв обабіч дороги. Схлипуючи, я ступила поміж кущів розквітлої черемхи. Білі кетяги здавались мереживом на зеленому листі, десь неподалік озвався соловей, гострими посвистами своєї пісні перекриваючи пташиний передзвін у старому лісі. Фіалка синіми пелюстками сміялася з трави, і я зірвала фіалку, тулячи до вуст і цілуючи, як щось найрідніше, найдорожче. В дубовому лісі було пустельно, тільки птахи та я.  («Індульгенція на безсмертя»)

Віктор Близнець (1933-1981)

У затінку, під валунцем, загледів Мишко кущик пізніх пролісків. Ніжні синьоокі первістки весни, заховались вони в холодку від сонця, обклавшись мохом. Хотів Мишко зірва­ти хоч одну квітку — не піднялась рука: такі вони чисті були й тендітні. Обкопав тріскою землю, обережно витяг пролісок з цибулькою. «Дома посаджу»,— подумав він і обліпив білі корінчики масною землею, що пахла прілим гнійком, хлібними дріжджами. ("Землянка")

    — Небом ніяк не намилуюсь,— казав батько. — Така в ньому спокійна богатирська сила. Небо й степ — для крила­тих. Для гордих людей і птахів...("Землянка")

Вовка глянув на захід, де чіткою темною лінією зламував­ся по-вечірньому блакитний степ. Там, на самому гребені, стояли купками кози, сполохані вибухом, і піджидали свого пастуха. Сонце підсвічувало їх знизу, гребінь рожево палав, і, здавалось, у рожевій заплаві, на мілководді, заснув табу­нець качок... А село! Вщерть залите голубою сутінню, немов купалось воно в тихій молочній воді. ("Землянка")

Ольга Кобилянська (1863-1942)

     

Тут панувала всюди таємна тишина. Царювала роз­кіш у вегетації, краса в барвах флори, а на горах таке багатство зелені, що якось аж пригноблювало чоловіка.

Зелено-брунатний високий по коліна мох буяв, ні­коли не тиканий, лагідними хвилями у мокрявій землі пралісу. З нього не надто густо виринали сосни, котрих вік можна було вгадати, але красу й об’єм їх годі було змалювати. Їх пишні корони пестилися з облаками й зносили над собою лиш сяйво сонця. ("Битва")

Ліс панський. Власність приватна. Тонкі ніжні берези поперепліталися з поважними дубами і ясними літніми ночами блистять, мов у срібло одягнені. Їх листя дри­жить неспокійно, а граціозні, легко повигинані пні приманюють до себе ніжністю та білістю, мов русалки. ("Земля")

Малий садок за бурдеєм стояв у самім розцвіті й дихав солодкими, сильними пахощами. Між молодечою зеленню листя визирав цвіт груші білими в’язочками, там вишень, слив, а там глибше, стикаючись уже з лісом, блідо-рожевий цвіт яблінок. Безліч бджіл вешталося воздухом, бринячи, приваблені пахощами, як і самим цвітом, всмоктувалися жадібно в ніжні білобарвні звіздки між листям і неначе впивалися їх тоненькою красою... Довкола саду й бурдея буяла грубою густою верствою зелені накраплювана білим і рожевим цвітом конюшина; а далі за нею простягалися лани збіжжя, яке легко й ритмічно колихалося під такт подихів леготу. ("Земля")

Панас Мирний (1849-1920)

Пан придержав коня і, прищуривши очі, любувався горою. Правду кажучи, було чим і полюбуватися. Сонце підбилося вже височенько... гора, укрита золотим світом, наче зачарована, стояла у тихому прозорому повітрі. З того боку від Псла легенький туман здіймався сизим димком, курився поміж деревом, з сього боку сонце прорізувало чорну тінь густого лісу, на самому шпилі - на рівній полянці -  миготіло, як на воді, сонячне сяйво. Сотні солов’їв щебетали по кущах молодого поросту, горлиці туркотали в ліщині, зозулі неугавно перекликались, перелітаючи з деревини на деревину, відкілясь здалека доносився глухий клекіт. Ліс просипався, продирав очі.  ("Голодна воля")

Ніч була тиха та ясна. На темно-синьому небі плаває ясний місяць, наче хазяїн обдивляється своє добро: заглядає в глухі кущі, під великим деревом розкидає, мов з павутини виткану, узорчату сітку, на Пслі плещеться з легенькими хвилями, хитається на їх, мов мала дитина на дощечці, а на полях, по долині, наче сніг, розсипає свій промінь білий. Хороша у таку ніч Зелена Горка: наче зачарована, спочиває вона серед того білого світу, серед срібного сяєва; нічна роса розправляє зів’яле денною спекою листя її пишної рослини і якимсь тихим шелестом сповняє спокійне повітря. А там знизу, з лук Пслових, білим курищем здіймається туман, піднімається вгору, чіпляючись за дерева, за траву і, наче білим пологом, прикриває її ноги. ("Голодна воля")

Сонце саме вступало в літню пору, ще не пекло, а тільки привітно гріло. Земля убралася в пахучу і свіжу рослину — ні листочка жовтого, ні стеблини сухої ніде не забачиш, все неначе зеленою сукнею вкрито. Дрібний спориш укрив і самий шлях, по йому невеличким рівцем пробігають тільки дві колії, а кругом поля, степи... по їх зеленій скатертині так і біга, так і грає сонячне проміння. Повітря чисте, прозоре, ні пилинки ніде, по йому плаває весіннє птаство і розсипає свою радісну пісню. Гарно у таку пору у полі, не надивишся, не надишешся. ("Голодна воля")

Усі книги можна знайти в електронному каталозі.

"Яблука доспіли, яблука червоні!", - Максим Рильський

     Соковито-смачне свято День яблука випадає на 21 жовтня. Його святкування було вперше організоване у Великій Британії 1990 року за ініціативи однієї з благодійних організацій, відтоді щорічно відзначають у багатьох країнах світу. 

Для любителів яблук приготовані різні цікаві заходи з елементами ярмарку, де можна не лише спробувати сотні сортів яблук й десятки найрізноманітніших кулінарних страв з них: яблучного пирога, штруделя, рулета, яблучного соусу, джему, варення, мармеладу, яблучної хрусткої скоринки… тощо (цей список можна продовжувати нескінченно); взяти участь у цікавих «яблучних конкурсах», таких як стрільба з цибулі по яблуках або очищення яблука, де виграє той, хто зумів зрізати найдовшу шкірку з яблука; а ще - придбати саджанці для свого саду чи городу. 

Усі знають наскільки корисні яблука. Вони складаються з великої кількості вітамінів та мікроелементів, баланс яких є основою нашого здорового імунітету. «Хто яблуко в день з'їдає, у того лікар не буває», - говорить народна мудрість.

Про яблука згадується у біблійних переказах, казках, легендах, народному фольклорі. Це улюблений елемент у роботах художників. Поети і письменники присвятили чудові рядки цьому смачному фрукту, він звучить у назвах оповідань і романів: «Восени пахне яблуками» Василь Сухомлинський, «Пів'яблука» Галина Вдовиченко, «Балакуче яблуко та інші історії» Юрій Винничук, «Яблука для мами» Андрій М'ястківський, «Пригоди Змія Багатоголового. Діти Сонцівни й молодильні яблука» Дара Корній, «Царство Яблукарство» Сашко Дерманський, «Яблука війни» Надійка Гербіш, «Романові яблука» Олесь Гончар, «Печені яблука» Оксана Куценко, «Цілюще яблуко» Вадим Скомаровський, «Синє яблуко для Ілонки» Любов Пономаренко, «Яблуко у річці» Андрій Топачевський, «Яблуко добрих вістей» Василь Голобородько, «Серпневе яблуко» Роман Лубківський та інші.

«Восени пахне яблуками»

Тихий осінній день. У яблуневому саду літають джмелі. Ось вони помітили яблуко, що впало з дерева і лежить на землі. З яблука тече солодкий сік. Обліпили яблуко джмелі. Зайшло сонце. А в саду пахнуть яблука, нагріті сонцем. Десь заспівав цвіркун. Коли це з яблуні на землю впало яблуко — гуп... Цвіркун замовк. Пролетів сполоханий птах. Десь за лісом у нічному небі спалахнула зірка. Знову заспівав цвіркун.
Уже й місяць виплив на небо, а яблука пахнуть гарячим сонцем.
                                                                               Василь Сухомлинський

А ще:

Яблука
Я люблю, як буває осінню
пахне яблуками у хаті.
Он лежать вони, повні просині,
повні сонця, немов на святі;
крутобокі і вітром точені,
на весілля десь приурочені,
повисають на гільце зрубане
і самі бубонять, як бубони…
Звуться зорями і ранетами,
повні пахощів, соком гожі,
доспівали попід планетами,
і планети — на них же схожі.
Мились росами десь під тучею,
в землю падали в добрім літі,
і ставала земля пахучою,
ніби яблуко на орбіті…
автор Андрій Малишко

Самотнє яблуко
Останнє яблуко самотньо
Зависло в сірому гіллі.
Осінніх днів безповоротність
Давно вже ввірена судьбі.

Налите сонцем і жагою
Палким вогнем горить в імлі,
І, мов цілющою водою,
Спада по краплі до землі.

У цій осінній круговерті
В дарунок вічність, а чи мить:
Коли усе підвладне смерті,
Воно так сонячно горить.
автор Володимир Литвин

Яблука
коли йдеш збирати яблука,
які ще вчора вгризались в небо,
а тепер рум’яніють
у обіймах високої трави й
заклично виблискують
залишками хмар,
такими холодними,
що пальці обпікає і судомить
від доторку;
коли несеш їх у подолі,
відчуваючи,як вони твердими боками
штурхають один одного;
коли розкладаєш їх на столі,
а вони всотують в себе сонце,
так, що непомітно приходить вечір;
коли береш в руку
цю теплу наочну
модель любові,
підносиш до щоки
і відчуваєш як звідти
по-домашньому пахне
приборканою осінню,
тоді розумієш, що живий.
автор Наталя Боровик

Яблучна тема на картинах українських художників

Катерина Білокур. Богданівські яблука (1958-1959)

Катерина Білокур. Привіт урожаю (1946)

Катерина Білокур. Квіти, яблука і помідори (1950)

Саміра Янушкова. Яблука на гілці 

Марія Примаченко. Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко саме упало в рот, а воно його в лоб (1968)

Микола Анисимов. Натюрморт з червоними яблуками (1994)

Яскраві натюрморти в живописі Віктора Довбенка

Яблуко – символ здоров’я, життєвої сили, любові і багатства природи. Смакуйте цей фрукт на здоров'я і читайте гарні книжки!

Зображення взято з інтернету

Поезія - https://dobrovirshi.com.ua/zolota-osin/shedra-osin/yabluko/

Відтворення минувшини через постать окремої людини

Сьогодні день народження Іваничука Романа Івановича (1929–2016) - людини, письменника, патріота, який завжди був борцем за самостійність й соборність нашої держави.

Роман Іваничук збагатив українську літературу численними романами й повістями з давньої та новітньої історії України. Якщо об'єднати їх в один цикл, то одержимо єдиний великий історичний роман. "Все, що я мав написати - написав...", - сказав Роман Іваничук.

Більше про життя і творчість письменника у цьому відео, а також на бібліотечному сайті

#КузькоКузякін

12 травня свій день народження святкує письменник Кузько Кузякін (Дмитро Кузьменко), який написав суперкласні книжки для дітей: «Зубасті задачки", "Росли груші на вербі", "Кожен може стати принцесою", "Кожен може поцілувати принцесу","Абобаль Ябобаль", "(Я*Трамвай+зоопарк)2", "Купи слона! або Маленькі  пригоди великої Софійки", "Біла трішки чорна-пречорна книжка", "Історії з чаюванням",«#щотакематематика?», "Другоасики з 2-А".

Кузько Кузякін уміє щиро дивувати своїх читачів, його зустрічі завжди цікаві та незабутні.

"Я не розділяю дітей і дорослих, бо вони для мене просто люди. Коли мене запрошують на презентацію книги, то всіх в аудиторії перетворюю на дітей", - поділився письменник. 

А про свою роботу над книгами каже так: "Керуюся внутрішнім своїм відчуттям, коли закінчую книгу або вона вже вийшла: чи віддав усе, що міг. Тобто має бути відчуття такого собі творчого безсилля. Книгою передовсім повинен бути задоволений автор, тоді її зрозуміють і читачі". 

Бажаємо успіху й натхнення автору та чекаємо на нові, не менш цікаві книги! А поки пропонуємо переглянути добірку видань Кузьки Кузякіна, які є у фонді Леотеки))

Казки-вітаміни від Олександра Зімби

   Мене захоплює, коли письменник - не тільки письменник. Як би це сказати, ну зоовсім не тільки письменник. А хто ще? Приміром, заслужений тренер України з важкої атлетики. Неочікувано? Якщо ви ще не знаєте, то саме таким є Олександр Зімба, котрий у 2016 році отримав від нашої бібліотеки почесну медаль-відзнаку "Великий приятель маленьких читачів". З 2003 року цю медаль отримують ті люди, які найбільше сприяли розвитку і популяризації дитячої книги і читання, були справжніми друзями не тільки дітям, а й бібліотеці.

  У цьому методико-бібліографічному покажчику "Вітамінні" казки Олександра Зімби" ви ознайомитесь з діяльністю молодого видавництва "Вісім лапок" та біографією його засновника. У посібнику подано розробки сценаріїв із досвіду Львівської обласної бібліотеки для дітей, підготовані бібліографічний та вебліографічний списки. Видання призначене для бібліотекарів, керівників дитячого читання та для всіх, хто цікавиться сучасною літературою для дітей. Ласкаво прошу до ознайомлення з покажчиком та з книжками!

Однакові прізвища - різні жанри: українські письменники-однофамільці

   Вони аж ніяк не родичі, але їх об'єднує одне прізвище і любов до художнього слова. Як ви вже, мабуть, здогадалися, сьогодні я розповім вам про українських письменників-однофамільців.

Малик Галина та Малик Володимир

    Галина Малик пише казкові повісті для дітей. З персонажами цих повістей весь час трапляються якісь пригоди, відбуваються небезпечні та радісні події: то діти потрапляють у казкову країну, а то мешканці казкових країн потрапляють у наше реальне життя. 
   А Володимир Малик — видатний український письменник, автор пригодницьких та історичних творів. Він "потрапив до літератури" за якихось пів-години. Сталося це так: одного сонячного червневого дня в редакцію видавництва «Молодь» увійшов стрункий чоловік і запропонував письменникові Б. Чайковському прочитати свою поему-казку «Журавлі-журавлики». Ознайомившись з нею, Чайковський дав згоду на друк цього твору. Відтоді упродовж багатьох десятиліть твори Володимира Малика захоплено читають діти, молодь і дорослі. 

Куліш Пантелеймон та Куліш Микола

   Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток української культури, літератури, мистецтва, мови, науки. Він був прозаїком, поетом, драматургом, перекладачем, істориком, етнографом, педагогом, дуже багато зробив як видавець та громадський діяч. А якщо ви ще не знали, то Пантелеймон Куліш - автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису.
   Микола Куліш - один з найяскравіших та найбільш оригінальних українських драматургів першої половини минулого століття. Засновник української модерної драматургії. Його п'єси нічим не поступаються найкращим світовим зразкам.

Романчук Леся та Романчук Олег

   Книги Лесі Романчук -  про кохання і зраду, про віру і надію, які зачарують вас напруженим сюжетом і гострою інтригою. З кожним роком її романи для жінок і дівчат здобувають дедалі більшу популярність.
   Олег Романчук - автор збірок фантастичних оповідань, науково-фантастичного роману «Зоряний кристал» та навіть історичних досліджень. Крім того, він є автором сценарію документального фільму «Розвіяні по чужині», написаного на основі цієї книжки та засновником популярних часописів «Універсум» і «Світ пригод».

Тарас Шевченко і Наталія та Олександр Шевченки

   У видатного українського поета й художника, котрий для вас не потребує представлення, Тараса Григоровича  Шевченка багато однофамільців. А тут - аж двоє. Разом. Як це сталося? Після одруження письменники Наталія та Олександр Шевченки вирішили об'єднати свої творчі зусилля. У їхніх розповідях звичайний літній відпочинок може перетворитися на гонитву за скарбами, а незнайомці виявляються зовсім не тими, за кого вони себе видають. Гортаючи детективи Наталки та Олександра Шевченків, ви поринете у вир пригод і отримаєте пор­цію оптимізму та гарного настрою.

А яких ще письменників з однаковими прізвищами ви знаєте? Напишіть мені!

*публікацію створено за виставкою бібліотекаря Оксани Соколовської "Письменники-однофамільці, які пишуть про..."