Валентина Вздульська. Євині ями

Єва любить рити ями. Здоровенні ями. Найкраще це робити на березі моря. Проте Єва не завжди риє ями, а тільки тоді, коли в неї ямний настрій ((

«Євині ями» - цікава й ненав’язлива розповідь про археологічні розкопки, захопливі оповіді з історії давніх племен, що населяли територію сучасної України. Книга знайомить зі скіфськими періодом історії українських теренів. Красиві ілюстрації і цікава розповідь від імені дівчинки, а також карта України із зображеними на ній місцями розташування скіфських племен запропонована Портал. Видавничо-освітній проект й дитячою письменницею Валентиною Вздульською.

Мода понад усе!

У Міжнародний день краси - нова колекція модних книг!!! Сміливо експериментуйте та створюйте власні моделі))

Літера, яка повернулася до абетки (до Міжнародного дня грамотності)

Для тих, хто бажає поглибити свої знання з української мови, поговоримо сьогодні про літеру "Ґ". Найперше, які спадають на думку слова, то це: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґедзь, ґрунт, ґудзик, ґуля, дзиґа, ґелготати, ґречний. А ще є чимало інших:  ґандж,  ґатунок, ґвалт, ґеґати, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґратчастий, ґринджоли, джиґун, дзиґлик, ремиґати; власні назви – топоніми України: Ґорґани (гірський масив у Бескидах), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґеник, Ґердан, Ґжицький, Ґойдич, Ґонта, Ґриґа, Ґудзь, Ломаґа (чинний Український правопис 2019 р.).

Щодо історії букви ґ, то вона є досить давньою...

У праслов’янській мові звук [ґ] існував завжди, не було звуку [г]. У пам'ятках староукраїнської мови з ХІV ст.  [ɡ] передавався на письмі буквосполукою «кг» (кгвалт, кгрунт, Кгедимінович, Скиркгайло, розкга, мозкгови). Вживали його і за пізніших часів, хоч дедалі рідше. Особливе написання цієї літери вперше застосовується у Пересопницькому Євангелії (1556—1561).

У 1619 році букву "Ґ" вводить до алфавіту Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці» (1616). З 30-40 років ХІХ ст. поширюється й зрештою переважає ця літера передусім на Галичині. 

Один із провідників українізації Микола Скрипник  наголошував: "звук ґ цілковито властивий українській мові  —  "ґудзик", "ґирлиґа" і цілі десятки і сотні українських слів". 1933 року з ідеологічних міркувань літеру ґ було вилучено з української абетки, лише на Галичині та Закарпатті її вживали до 1939—1944 років. Восени 1989 p. правописна комісія при Президії АН УРСР ухвалила повернути літеру ґ в український алфавіт. Її поновили у третьому виданні «Українського правопису» (1900). (Вікіпедія)

А тепер найцікавіше! Відкриваємо "Лексикон львівський: поважно і на жарт" за редакцією Наталі Хобзей  (Видавництво Старого Лева, 2019 року видання) і шукаємо слова на літеру "Ґ". Їх в переліку зазначено трохи більше, ніж двохсот. Маємо яскраві приклади мовленнєвого Львова початку 20 століття:

ґаврук - пан

ґавручка - пані

ґажа - платня

ґаламан - плащ, пальто

ґали - очі

Ґаліція - Галичина

ґальоп - швидко, миттєво

ґальопка - швидкий танець

ґаляретка - загущений варений сік із ягід чи плодів

ґаляретковий - желейний

ґандзель - порода голубів

ґапа - неуважна людина, роззява (Дивися, ґапо, під ноги, бо ще зашпортаєшся й впадеш)

ґарнітур - добір різних предметів та речей, які творять цілість (меблі, одяг тощо)

ґатунок - сорт, вид

ґвазда - плаксій

ґеорґінія - жоржина

ґідя - висока жінка

ґімнастикуватися - робити гімнастику (Як стану в шестій, то є на всьо час. Живу собі, ґімнастикуюся (Гірний))

ґішефт (ґешефт) - справа, бізнес (Знають пан бурмістр: для багача нема злого ґешефту, а для бідного нема доброго ґешефту (Франко))

ґлянц - блиск

ґраматично - граматично

ґратуляція - вітання, поздоровлення

ґренджоли (гринджоли) - сани

ґречно - виховано, ввічливо

ґрипсак - олівець

ґрис (грис) - пшенична мука найнижчого сорту

ґрулі - грушки

ґудз - вузол (на мотузку, шнурку, нитці)

ґуздратися - вовтузитися, надто повільно щось робити

ґумаки - ґумові чоботи

ґуфрований (ґофрований) - зморщений (про тканину, папір)

 

Варто ще знати:

Перелік слів з літерою Ґ за словником Бориса Грінченка

Кім Фупц Окесон. Мій дідусь став привидом

Дідусь-привид…

- Хіба таке буває? - спитаєте ви. - Так, буває.

Книга «Мій дідусь став привидом» (Дитяче арт-видавництво "Чорні вівці") розповідає про хлопчика, який втратив улюбленого дідуся. Рідні не дуже хотіли говорити з ним на цю тему, а можливо просто не вміли. Есбен має багато питань, на які не отримує однозначної відповіді і довго не може заснути...

- Це ти, дідусю? – запитав Есбен.

Ніхто не казав йому, що дідусеві може спасти на думку прийти до нього і вмоститися на комоді; усі говорили лише про ангела та землю.

- Як ти тут опинився? Я думав, ти помер.

- Я теж так думав, - відповів Дідусь.

- Ой! – скрикнув Есбен. – Ти став привидом!

- Та щось таке! – сказав Дідусь.

Щось дуже важливе мав зробити дідусь, та не встиг… тому й прийшов до онука.

Книжка висвітлює одну з найболючіших тем – як пояснити дитині смерть рідної людини так, щоб не травмувати її вразливу психіку. За словами перекладачки Наталі Іваничук, автори знаходять найкраще пояснення: дідусь став привидом. «З привидом легше змиритися, – міркує вона, – з ним можна поговорити і знайти щось загублене за життя. Книжка вчить не боятися смерті й утрати та вміти з цим жити змалечку. Вона годиться для дітей від чотирирічного віку. Дорослим – теж. Останнім видання допоможе пояснити дітям те, що важко піддається поясненню».

Малюнки створила Ева Ерікссон. 

Ольга Купріян. Кісточка оливи

 

На території сучасного Північного Причорномор’я 2,5 тисяч років тому з’явилися античні міста-колонії, засновані греками-переселенцями. Про цю подію нашої історії описала Ольга Купріян у своїй книзі «Кісточка оливи» (Портал. Видавничо-освітній проект).

В центрі розповіді – маленький хлопчик Нестор, який збирається зі своїми батьками у далеку подорож шукати новий дім. Для хлопчика це гарна новина, адже здійсниться його заповітна мрія – вони вирушать у плавання. Для головного героя підготовка до подорожі обмежується прощанням з бабусею, яка вручає мішечок оливок і радить йому, коли буде сумно, посадити кісточки цих плодів у землю.

Та чи стане нова домівка тим надійним прихистком, який мав хлопчик на рідній землі???

 Завдяки чудовим ілюстраціям Оксани Скворчинської, можна побачити: як виглядали давньогрецькі поселення, за якими сузір’ями греки орієнтувалися, пливучи по морю, яку їжу споживали та в що одягалися. А карта, що на форзаці книжки, покаже шлях, який довелося подолати героям книги, аби дістатися з Мілета до Тіри.

Ще один момент цього видання – це спроба осмислити і пояснити найменшим читачам досвід переселенців. Як не гірко, ця тема є актуальною й сьогодні, адже багатьом родинам довелось покинути рідні домівки через теперішню війну на Сході нашої країни.

за Макарик В. Грецькі переселенці при гирлі Дністра

Приємного читання і перегляду!

Іван Франко. Львівські адреси

Зі Львовом пов'язано багато імен нашої історії, науки, культури, літератури, освіти. Серед них - наш видатний Іван Франко (1856-1916). Своє знайомство з містом він розпочав ще в студентські роки, коли приїхав сюди здобувати вищу освіту, а залишився на довгі 40 років. 

Сьогодні, 27 серпня, відзначаємо 165 років з дня народження великого Каменяра. Давайте прогуляємось вуличками Львова й відвідаємо місця,  де жив, творив, любив відпочивати, навчався й працював Іван Франко. 

Першою львівською адресою є вулиця акад. Філатова, 11а. Франко мешкав тут, коли вступив до Львівського університету (у першому семестрі 1875/76 навчального року).

Старий корпус Львівського університету (Грушевського, 4). Alma mater  Франка - студента, де він навчався у 1875-1880 р.р. 1895 р. письменник прочитав тут габілітаційну  лекцію на здобуття викладацької посади, яку йому так і не судилось отримати. 

Народний дім (Театральна, 22). Тут містилась редакція журналу "Друг", до редколегії якого входив молодий Франко у 1875-1876 рр., а також були осідки інших українських часописів та культурних товариств, у яких письменник брав участь. У бібліотеці Народного дому він плідно працював упродовж усього життя.

"Кармелітська" тюрма. У 1877-1878 рр. у колишньому монастирі, перетвореному на тюрму, відбував ув'язнення за соціалістичну діяльність Іван Франко. У 1891 р. стару споруду було розібрано, а на її місці зведено будівлю суду, на якій тепер можна побачити художньо-меморіальну дошку з іменем українського письменника (вул. Князя Романа, 1-3).

Помешкання на Кляйнівській. Тут Франко винаймав кімнатку з кухнею разом із Михайлом Павликом та Карлом Бандрівським у 1878-1880 рр. За вікнами в той час тривало будівництво. Споглядаючи за цією роботою та натхненний її звуками, Франко написав оповідання "Муляр" і славнозвісну поезію "Каменярі". Сьогодні тут встановлено пам'ятну таблицю (ріг вул. Каменярів і вул. С. Крушельницької). 

Помешкання родини Франків. Це помешкання сім'я Франків орендувала у 1887-1893 рр. Тут народилися діти поета - сини Тарас і Петро та донька Анна. Тут же письменник редагував журнал "Народ", приймав друзів - Лесю Українку та Михайла Коцюбинського. Звідси вирушив до Відня здобувати докторат (вул. І. Франка, 32 - будинок не зберігся). 

Наукове товариство ім. Шевченка та редакція "Літературно-наукового вісника". Як член Наукового товариства ім. Т. Шевченка і редактор "ЛНВ" - найавторитетнішого українського часопису кінця ХIХ - початку ХХ ст. - Франко працював тут з 1898 р. Про це свідчить меморіальна таблиця, встановлена на фасаді (вул. Винниченка, 24,26).

Каварня Шнайдера. Улюблене місце відпочинку львівської творчої інтелігенції, куди любив заходити на каву з газетою й Іван Франко. Сьогодні на цьому місці стоїть Будинок профспілок (просп. Т. Шевченка, 7).

Готель "Жорж". До перебудови готелю в ньому була зала "Фрозін", яку часто орендувала українська театральна трупа. Тут відбулися прем'єри Франкових п'єс "Три князі на один престол" (1876) та "Украдене щастя" (1893). 1898 р. "Жорж" став місцем урочистого відзначення 25-річчя літературної діяльності Івана Франка (пл. Міцкевича, 1).

Головний корпус Львівського національного університету. 1940 р. закладу було надано ім'я Івана Франка. За життя письменника тут містився Галицький  крайовий сейм, до якого Франко балотувався  - неодноразово, проте безуспішно (вул. Університетська, 1).

Пам'ятник Каменяреві. Відкритий 30 жовтня 1964 р. Монументальний пам'ятник, споруджений у стилі фундаменталізму, дивиться на споруду колишнього Галицького сейму. 

Єзуїтський парк. Це найстаріший міський парк в Україні, тінистими стежками якого не раз прогулювався молодий Іван Франко. Це й місце його романтичних зустрічей, і поетичного натхнення, і політичної діяльності. Зокрема, 1879 р. письменник був учасником загальноміських зборів робітників у парку. Сам парк, який носив ім'я Тадеуша Костюшка на честь Івана Франка було перейменовано 14 вересня 1950 року (Парк ім. І Франка).

Садиба Франків. Збудована в 1901-1902 рр. вілла стала такою бажаною власною домівкою для родини письменника. Тепер у цьому будинку розміщується Літературно-меморіальний музей Івана Франка (вул. І. Франка, 152).

Матеріалом до написання послужила МАПА ілюстрованого художньо-енциклопедичного путівника "Львів - місто натхнення. Література" (автори: Б. Тихолоз, О. Дарморіз, О. Муха) 

за книгою: Львів - місто натхнення. Література / упоряд. О. Муха. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. - 448 с.

З Днем Незалежности, друзі!

Жу-жу-жу, я з бджілкою дружу!

19 серпня відзначаємо День пасічника України —  професійне свято бджолярів!

Мед споконвіку для українців - стратегічний продукт. Підраховано, що кожна сьома тонна світового меду —  українська. Мед на столі — радість у господі, —  так кажуть у народі. А ще:

Як мед – так і ложкою!

Мед їсти — у вулик лізти!

З розумним говорити, що мед пити.

Бджола їсти не просить, а мед носить.

З медом українці відзначають свята, частують гостей, лікують недуги.

Бджолиний світ — дивовижа, яку варто відкрити. Тож знайомтесь з енциклопедією «Усе про бджіл… і не тільки», де у легкій гумористичній формі розповідається про устрій бджолиного життя, процес виробництва меду, дізнайтесь таємницю "воскового палацу" — вулика, про властивості потужного антибіотика —  прополісу та ще багато цікавих фактів із життя бджіл))

"Працювати в літературі для дітей подобається апріорі", - письменниця Галина Малик

"Навчилась я читати у п’ять років. І читала скрізь. Навіть у найменш підходящих для читання місцях… У першому класі — під партою, поклавши книжку на коліна. Моя перша вчителька Раїса Іванівна жалілася мамі: «Читають діти буквар, а Галя читає під партою книжку. Я ж це чудово бачу. Зненацька кажу їй: — Малик, продовжуй! І вона в ту ж мить продовжує!» Ще б пак! Я той буквар до семи років уже знала напам’ять." (Галина Малик)

12 серпня 1951 року в місті Бердянську Запорізької області народилася Галина Миколаївна Малик (Курій) - українська письменниця, перекладачка, редакторка, громадська діячка. 

Від 1964 року мешкає на Закарпатті. Навчалася на філологічному факультеті Ужгородського державного університету, після закінчення якого обіймала посаду дописувачки та коректорки в місцевому часописі, працює редактором.

Писати літературні твори Галина Курій почала ще зі шкільного віку. Уперше ім'я «Галина Малик» шістнадцятилітня поетеса використала для публікації віршів. 

У літературного доробку Галини Малик - пригодницькі книги для дитячої та підліткової аудиторії. Найширшого визнання здобув цикл творів про дівчинку Алю «Незвичайні пригоди Алі» та  фантастичні повісті про безпритульного хлопчика Хроню «Злочинці з паралельного світу» й «Злочинці з паралельного світу-2». Серед інших не менш цікавих: "Вуйко Йой і Лишиня", "Мандри і подвиги хитромудрого переможця дванадцятиголового змія лицаря Горчика, його банконосця Третього Зайвого та красуні Каролі", "Принцеса Мішель і король Грифаїни", "Сміятися заборонено!", "Піратський маршрут", "Страус річкою пливе", "Забавлянки", "Бабусина книжка", "Чорний маг і зачароване місто", "Неслухняний дощик".

Книги Галини Малик перекладено англійською, італійською, німецькою та іншими мовами. Твори письменниці включені до шкільної програми та відзначено багатьма преміями в галузі дитячої літератури.

Ось декілька уривків з творів письменниці:

- Що це він робить? - здивувався Сашко.

- Не знаю!  - знизала плечима Аля.  - Може, ви знаєте? - поглянула на Сякуся з Такусем.

- Хи-хи! - засміялися вони.  - А ти поглянь уважніше, що там у тачці!

Аля подивилася і побачила, що в тачці були... пиріжки! Дивний сяк-так у чорній шапочці садив город пиріжками, обгортаючи їх якимись папірцями!

- У-уххх-ха-а! - потяг повітря носом Такусь. - Чуєте? Пиріжки з капустою!

- Але для чого він закопує їх у землю?!

- Він не закопує! Він їх садить! - пояснив Такусь.

- Для чого?

- Щоб із них виросла капуста!

- Капуста? З пиріжків?!

- Еге ж, саме з пиріжків.

Він каже, що винайшов новий спосіб вирощування капусти.

- Перед цим він так само вирощував картоплю з вареників! - єхидно докинув Сякусь.

- Ну і що? Виростив?

- Експеримент не вдався, бо вареники забули полити сметаною!

Аля з Сашком розреготалися. (Подорож Алі до країни сяк-таків, розділ 17)

************************************************************************

   

    На високій горі стояла хатка. Навколо ріс густий ліс. Хатка стояла на галявині. У хатці жив вуйко Йой. Його звали так тому, що він любив йойкати. Вийде вранці на ґанок і каже:

    - Йой, який гарний ранок!

    А навколо справді гарно: пташки щебечуть, струмочок дзюрчить, бджоли дзумчать, сонечко світить.

Або знайде у лісі грибок і гукає:

    - Йой, який я грибок знайшов!

    Аж той грибок сам запишається: у боки візьметься і носа задере. Вуйко Йой тоді його листочком прикриє: рости далі!

    А ввечері вуйко Йой сідав на різьбленому ґаночку своєї хатинки. Сяде та й дивиться на зорі. Подивиться-подивиться, потім зітхне з утіхою й каже:

   - Йой , які ж у тому небі зорі гарні!

Зорі міняються, мерехтять, наче до себе кличуть.

   А навколо - тиша...

    Тільки коники ніжно так: сюр-р-р-р, сюр-р-р-р... У траві світлячки блимають, у лісі листя на деревах під вітерцем тихо шелестить... А м'ята і чебрець так пахнуть - аж дух забиває!

    Вуйко Йой навіть бачив, якого кольору ті пахощі. М'ята пахла ніжно-салатово. Липа - жовто. А чебрець мав запах червоний у чорну крапочку - мов крильця у сонечка. 

    Господарство у вуйка Йоя було невелике. Під стріхою звили собі гніздо дві горлички. Щоліта вони висиджували пташенят. Пташенята виростали і звивали собі інше гніздечко. А тато і мама горлички кожного року поверталися до старого гніздечка - під стріхою вуйкової хатини.

    Під підлогою біля печі жило Мишеня, Яке Не Хотіло Вирости Великим.

    Воно справді не хотіло вирости і стати великою Мишею. тому й казало про себе: "Я пішло... Я сказало... Я знайшло...". Мабуть, аби всі пам'ятали, що воно просто маленьке Мишеня.

    Мишеня, Яке Не хотіло Вирости Великим, не завдавало вуйкові Йою клопоту. Воно часто надовго ходило в гості до своїх родичів. Родичі жили в лісі. Мишеня приносило від них гостинці. Наприклад, ліщинові горішки або сушені суниці. 

    Вуйко Йой любив Мишеня. Бо воно ніколи не втручалося, коли вуйко Йой починав сваритися.

    З ким?

    З тим, хто жив у великій шпарині за піччю.

    Ви спитаєте, хто ж там жив?

    Там жив цвіркун... ( Вуйко Йой і Лишиня, розділ перший)

Більше інформації про Галину Малик читайте у методико-бібліографічному покажчику "Сміятися - заборонено?: казкова подорож з Галиною Малик"

Дивіться також цікаві інтерв'ю з письменницею за цими покликаннями:

Дитячий простір / У світі книг: Галина Малик

Галина Малик / #ЖивіПисьменники

До зустрічі у Леотеці!!!

 

Андрей Шептицький. Від А до Я

Хто такий Андрей Шептицький? Митрополит, меценат, філософ... Українець, який належить до найвидатніших постатей минулого століття. 

Сьогодні, 29 липня — 156-та річниця від дня його народження.

Унікальне біографічне видання «Шептицький від А до Я» (ВСЛ) з фонду нашої Леотеки відкриває головні віхи життя великого митрополита, оповідає про його рід, формування його як людини і духовного наставника сучасників. 

Книга розрахована на дитячу аудиторію (щоправда, коли починаєш її гортати, розумієш, що вона однаково цікава і дорослим). Кожна буква - це епізод з життя митрополита, слово-характеристика героя або цікава інформація, яка його стосується. Ілюстратори-дизайнери вдало поєднали фрагменти світлин початку ХХ ст. із сучасною графікою. Про обкладинку окреме слово – вона вражає, зроблена наче з домотканого полотна, і це неабияк приваблює. 

Видання увійшло до переліку найкращих на Форумі видавців у Львові 2015 року.

Хто ще не бачив цієї розкішної книжки – маєте нагоду зазирнути))

Хорошим доповненням біографії Андрея Шептицького є методико-бібліографічний покажчик "Виховання в шляхетних галицьких родинах" (з досвіду роботи Леотеки). Раджу обов'язково подивитися.

Приємного Вам читання і перегляду!

Михайло Слабошпицький для дітей

28 липня народився Михайло Слабошпицький (1946-2021) - відомий український письменник, публіцист, літературний критик, автор чудових збірок казок та оповідань для дітей: "Золоті бджоли", "Казки", "Брат знаменитого воротаря", "Павлинка і пташиний брат", "Цікаве рибеня", "Чудасія на балконі", "Хлопчик Валь", "Папуга з осінньої гілки", "Рися, що жила на дереві".

Ось що розповів Михайло Слабошпицький про свій шлях до написання дитячих книжок: "Коли я був критиком і вважав, що це моя головна іпостась, то і писав на машинці черговий опус. Мирослав (син письменника) вилазив на коліна та запитував: "Що ти пишеш?". Я відповідав, що статтю. "Кому воно треба? Напиши щось людське. Напиши про мене. Як я бігав за горобцями або як у мене був папуга", — казав син. Він диктував мені сюжети. Потім я йому їх читав, а він казав "цікаво" або "ні".

За словами Михайла Слабошпицького, найкращі твори для дітей, за незначним випадком, написали не "чисто" дитячі письменники.

До вашої уваги  дотепний уривок з оповідання «Чи далеко до Африки?» (збірка "Золоті бджоли").

"Сидів Славко на яблуні і думав про Африку. Там у річках плавають крокодили, походжають під палючим сонцем слони, вистрибом гасають по хащах тигри, леопарди і пантери…

Отам життя!

Тут, у дворі, сокорять сонні кури, мекає на прив’язі коза і нудиться в будці Пірат.

Тут нудьга!

Тут навіть яблука не скоро достигають. Жди й виглядай того дня, коли вже їх нарешті можна їсти. А там, мабуть, цілий рік яблука стиглі-стиглісінькі висять на деревах. Африка ж!..

Славко журно зітхнув і засовався.

Гілка під ним лунко тріснула – й він полетів додолу.

Приземлився в кукурудзі з кислим яблуком у зубах. З переляку дужче його прикусив, і аж зуби йому звело. Ніби від холодної води. Так звело, що аж стогонув Славко. Аж Африку побачив. І крокодилів, і тигрів, і леопардів, і пантер…"

"Люби і роби, що хочеш", - Катерина Бабкіна

22 липня народилася українська письменниця з Івано-Франківська Катерина Бабкіна. Її діяльність багатогранна: творить поезію й прозу, знімає фільми, перекладає та займається громадською діяльністю. 

Своє покликання до письменництва сформулювала так: «Писання – це спосіб взаємодії зі світом, який в якихось людей прошитий за замовчанням».

Радимо познайомитися з книжками Катерини Бабкіної, які є у фонді нашої Леотеки:

«Гарбузовий рік» – перша дитяча книжка письменниці, яка складається з шести невеличких історій про мешканців міського саду. Авторка розповідає про важливість природи та наголошує на необхідності уваги до інших – людей, рослин, тварин і навіть речей.

«Шапочка і кит» — це історія про онкохворого хлопчика Шапочку, який… подружився з китом, котрий любить їсти його несмачні таблетки. Ілюстрації до цієї історії, як і до попередньої книжки створила талановита художниця Юлія Пилипчатіна.

«Лілі, яка потоваришувала з вірусами та здійснила їхню найбільшу мрію» — книжка про вакцинацію і навіщо потрібні щеплення. А також цікаві ігри та корисна інформація про те, як захиститися від інфекцій та бактерій.

«Мій дід танцював краще за всіх» — серія оповідань, що складаються в єдину історію п’яти родин, діти з яких знайомляться в школі першого вересня в перший рік незалежності України та залишаються друзями на все життя.

«Заговорено на любов» — збірка віршів, де поетеса зачіпає теми, знайомі кожному: відносини між закоханими людьми, між батьками та дітьми, теми війни, миру, любові та життя.

"Найцікавіше і моє найулюбленіше – вигадування образів для героїв", - художниця Грася Олійко

Чого варта книжка без малюнків? Аліса, героїня книги Льюїса Керрола сказала б, що нічого. 

Такої ж думки талановита українська художниця, ілюстратор Грася Олійко, яка сьогодні святкує свій день народження!

Художниця майстерно працює і з колажами, і з олівцями, і з фарбами… і, певна річ, дуже вдало все це поєднує. Авторський стиль Грасі Олійко одразу привертає увагу, - він яскравий, динамічний, живий.

У Леотеці є дуже багато гарних видань, проілюстрованих художницею. Знайомство з творчістю Олійко Грасі радимо розпочати з авторської книжки-картинки «Історія, яку розповіла Жука» (безпосередня і зворушлива розповідь про чотирилапих); книжок Галини Малик «Піратський маршрут», «Вуйко Йой і Лишиня», «Незвичайні пригоди Алі»; Олі Русіної «Мія і місячне затемнення»; Зірки Мензатюк «Дике літо в Криму» та ін.

Приємного Вам перегляду і читання)))