"Працювати в літературі для дітей подобається апріорі", - письменниця Галина Малик

"Навчилась я читати у п’ять років. І читала скрізь. Навіть у найменш підходящих для читання місцях… У першому класі — під партою, поклавши книжку на коліна. Моя перша вчителька Раїса Іванівна жалілася мамі: «Читають діти буквар, а Галя читає під партою книжку. Я ж це чудово бачу. Зненацька кажу їй: — Малик, продовжуй! І вона в ту ж мить продовжує!» Ще б пак! Я той буквар до семи років уже знала напам’ять." (Галина Малик)

12 серпня 1951 року в місті Бердянську Запорізької області народилася Галина Миколаївна Малик (Курій) - українська письменниця, перекладачка, редакторка, громадська діячка. 

Від 1964 року мешкає на Закарпатті. Навчалася на філологічному факультеті Ужгородського державного університету, після закінчення якого обіймала посаду дописувачки та коректорки в місцевому часописі, працює редактором.

Писати літературні твори Галина Курій почала ще зі шкільного віку. Уперше ім'я «Галина Малик» шістнадцятилітня поетеса використала для публікації віршів. 

У літературного доробку Галини Малик - пригодницькі книги для дитячої та підліткової аудиторії. Найширшого визнання здобув цикл творів про дівчинку Алю «Незвичайні пригоди Алі» та  фантастичні повісті про безпритульного хлопчика Хроню «Злочинці з паралельного світу» й «Злочинці з паралельного світу-2». Серед інших не менш цікавих: "Вуйко Йой і Лишиня", "Мандри і подвиги хитромудрого переможця дванадцятиголового змія лицаря Горчика, його банконосця Третього Зайвого та красуні Каролі", "Принцеса Мішель і король Грифаїни", "Сміятися заборонено!", "Піратський маршрут", "Страус річкою пливе", "Забавлянки", "Бабусина книжка", "Чорний маг і зачароване місто", "Неслухняний дощик".

Книги Галини Малик перекладено англійською, італійською, німецькою та іншими мовами. Твори письменниці включені до шкільної програми та відзначено багатьма преміями в галузі дитячої літератури.

Ось декілька уривків з творів письменниці:

- Що це він робить? - здивувався Сашко.

- Не знаю!  - знизала плечима Аля.  - Може, ви знаєте? - поглянула на Сякуся з Такусем.

- Хи-хи! - засміялися вони.  - А ти поглянь уважніше, що там у тачці!

Аля подивилася і побачила, що в тачці були... пиріжки! Дивний сяк-так у чорній шапочці садив город пиріжками, обгортаючи їх якимись папірцями!

- У-уххх-ха-а! - потяг повітря носом Такусь. - Чуєте? Пиріжки з капустою!

- Але для чого він закопує їх у землю?!

- Він не закопує! Він їх садить! - пояснив Такусь.

- Для чого?

- Щоб із них виросла капуста!

- Капуста? З пиріжків?!

- Еге ж, саме з пиріжків.

Він каже, що винайшов новий спосіб вирощування капусти.

- Перед цим він так само вирощував картоплю з вареників! - єхидно докинув Сякусь.

- Ну і що? Виростив?

- Експеримент не вдався, бо вареники забули полити сметаною!

Аля з Сашком розреготалися. (Подорож Алі до країни сяк-таків, розділ 17)

************************************************************************

   

    На високій горі стояла хатка. Навколо ріс густий ліс. Хатка стояла на галявині. У хатці жив вуйко Йой. Його звали так тому, що він любив йойкати. Вийде вранці на ґанок і каже:

    - Йой, який гарний ранок!

    А навколо справді гарно: пташки щебечуть, струмочок дзюрчить, бджоли дзумчать, сонечко світить.

Або знайде у лісі грибок і гукає:

    - Йой, який я грибок знайшов!

    Аж той грибок сам запишається: у боки візьметься і носа задере. Вуйко Йой тоді його листочком прикриє: рости далі!

    А ввечері вуйко Йой сідав на різьбленому ґаночку своєї хатинки. Сяде та й дивиться на зорі. Подивиться-подивиться, потім зітхне з утіхою й каже:

   - Йой , які ж у тому небі зорі гарні!

Зорі міняються, мерехтять, наче до себе кличуть.

   А навколо - тиша...

    Тільки коники ніжно так: сюр-р-р-р, сюр-р-р-р... У траві світлячки блимають, у лісі листя на деревах під вітерцем тихо шелестить... А м'ята і чебрець так пахнуть - аж дух забиває!

    Вуйко Йой навіть бачив, якого кольору ті пахощі. М'ята пахла ніжно-салатово. Липа - жовто. А чебрець мав запах червоний у чорну крапочку - мов крильця у сонечка. 

    Господарство у вуйка Йоя було невелике. Під стріхою звили собі гніздо дві горлички. Щоліта вони висиджували пташенят. Пташенята виростали і звивали собі інше гніздечко. А тато і мама горлички кожного року поверталися до старого гніздечка - під стріхою вуйкової хатини.

    Під підлогою біля печі жило Мишеня, Яке Не Хотіло Вирости Великим.

    Воно справді не хотіло вирости і стати великою Мишею. тому й казало про себе: "Я пішло... Я сказало... Я знайшло...". Мабуть, аби всі пам'ятали, що воно просто маленьке Мишеня.

    Мишеня, Яке Не хотіло Вирости Великим, не завдавало вуйкові Йою клопоту. Воно часто надовго ходило в гості до своїх родичів. Родичі жили в лісі. Мишеня приносило від них гостинці. Наприклад, ліщинові горішки або сушені суниці. 

    Вуйко Йой любив Мишеня. Бо воно ніколи не втручалося, коли вуйко Йой починав сваритися.

    З ким?

    З тим, хто жив у великій шпарині за піччю.

    Ви спитаєте, хто ж там жив?

    Там жив цвіркун... ( Вуйко Йой і Лишиня, розділ перший)

Більше інформації про Галину Малик читайте у методико-бібліографічному покажчику "Сміятися - заборонено?: казкова подорож з Галиною Малик"

Дивіться також цікаві інтерв'ю з письменницею за цими покликаннями:

Дитячий простір / У світі книг: Галина Малик

Галина Малик / #ЖивіПисьменники

До зустрічі у Леотеці!!!

 

Ой, вишеньки-черешеньки...

Вірш "Вишеньки" Леся Українка написала  у двадцятирічному віці. Вперше він був опублікований у журналі "Дзвінок" ( 1891, № 14), потім увійшов до збірки "На крилах пісень" (1893). У такій незвичній інтерпретації, оформлений чудовими ілюстраціями художників, знайомимося  із цим віршиком сьогодні, у день народження геніальної поетеси. 

Представлені ілюстрації взято з книжечок 1959, 1969, 1978, 1979, 1980, 1982, 1986 років видання (фонд Львівської обласної бібліотеки для дітей).

Тут ви побачите різні роботи художників, водночас можете помітити певну схожість, - можливо, тією замилуваною й наївною купкою сільських дітлахів, які так наполегливо та завзято намагаються дотягнутися до деревця й посмакувати ягодами. Щось таке рідне й хороше, добре й веселе є в цій чудовій композиції.

 

З днем народження, Оксано Думанська!

«Життя цікаве у всіх його виявах, 

а пильне око і добрий слух

допомагають людині виокремити з нього

щось особливе»

Оксана Думанська

25 січня свій 70-літній ювілей святкує Оксана Іванівна Думанська – відома українська письменниця, перекладач, літературний редактор, лауреат премії імені Дмитра Нитченка (2004) та літературної премії ім. Ірини Вільде (2007). А також вона є володаркою особливої нагороди – медалі «Великий друг маленьких читачів» (2011) від читачів Львівської обласної бібліотеки для дітей.

«Я випадкова письменниця», – каже про себе пані Оксана. Перший роман «Ексклюзив» (2002) написала і опублікувала після свого п’ятдесятиліття. А потім її наче затягнуло у процес книготворення. Порівняно за короткий час вона зуміла підготувати і видати чимало творів для дітей та дорослих.

У своїх творах письменниця змальовує яскраві характери героїв, її персонажі – різні, живі, правдиві. Авторка вважає, що книжка не може народитися на якійсь абстракції, а тільки на «живому» матеріалі. Та й сама письменниця переконана, що юному читачеві цікаво читати саме таку літературу. Саме тому її книги «Спосіб існування білкових тіл» (2005) (у перевиданні – «Школярка з передмістя» (2007), «Бабусина муштра» (2008), «Дитя епохи»(2009), «Собаче життя кота Хитруна» (2011), «Принцеса Горошинка» (2013), «Попелюшка в домашніх капцях» (2013), «Марійчині пригоди» (2015), «Лариса і Архімед» (2016), «Миколчині сни» (2019) та багато інших видань недовго затримуються на бібліотечних полицях.

Оксана Думанська є бажаним гостем бібліотечної спільноти, де радо ділиться не тільки своїми творчими здобутками, а й власно випеченим духмяним хлібом.

Цікава інформація про письменницю на цьому ресурсі ➝ Виховання літературного смаку з Оксаною Думанською, а також пропонуємо відеоогляд її книг))