"Ох, не однаково мені" (Т.Г. Шевченко)

Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю! (Остап Вишня).

Мініатюра про кулінарні вподобання Тараса Шевченка

Прийнято вважати, що Тарас Шевченко не був гурманом, але не був він і всеїдним, віддаючи перевагу національній, народній кухні, вмів смакувати й інші делікатесні страви, до прикладу - устриці. 

Ось, про що пише  у своєму дослідженні "Тарас Шевченко: "Якби до ковбас та ще й сала додать..."" доктор історичних наук  В. Мельниченко (стаття надрукована у тижневику "Слово Просвіти" за 2019 рік, № 19, 9-15 травня).   

      За славетні українські харчі - сало і ковбаси, Шевченко згадує у листі до свого родича Варфоломія Шевченка 12 січня 1860 р.:"За ковбаси і сало спасибі тобі, а як получу та покуштую, то ще раз скажу спасибі. Думаю, що вони такі самі будуть, як і ті, що ми з тобою колись під яблунею вкушали. Мені байдуже, що ми вже не ті стали, аби ковбаси не старілися, а з ними і ми помолодіємо."  

Під час навчання в Академії мистецтв письменник зрідка отримував дорогоцінні харчі. Про такий випадок писав О. О. Благовєщенський: "Якось він одержав із рідних місць малоросійське сало і з цього приводу влаштував дружню вечірку".

Цікаві подробиці про те, як Шевченко, готуючись до дороги з заслання в Петербург, на початку 1857 р. самостійно приготував... копчену шинку і час від часу смакував нею аж до осені того року - "заготовив для трудного шляху сей необхідний копчений продукт". Як свідчив запис у Щоденнику від 12 липня 1857 р., випробувана ще влітку, вона "виявилася чудовою, свіжою".

       А про вареники  зберігся такий жартівливий запис 1843 р. до Я. Г. Кухаренка: "Як будете ви мені розказувать про вареники та проче, то я вас так вилаю, як батька рідного не лаяв. Бо ота страва неділь зо три снилась. Тільки що очі заплющу, вареник так, так тобі і лізе в очі, перехрестишся, заплющишся,  а він знову". Серед улюблених Шевченкових вареників були гречані. 

Письменник, як і годиться, дуже полюбляв борщ в різних українських варіантах. "Улюбленою його стравою був борщ, затовчений салом і заправлений пшоном..." (спогади письменниці С. М. Крапивіної. Київ, 1859 р.). Та найбільше йому смакував "борщ із сушеними карасями". В листі до В. Г. Шевченка в Україну від 22 серпня 1860 р. поет просив прислати "сушених карасів десяток-другий або й третій", а 5 жовтня вже дякував за посилку, зазначаючи, що вдвох із М. М. Лазаревським "по-чумацькому та по-бурлацькому зваримо борщу з карасями...".

      Любив Шевченко вживати й рибні делікатеси. У Щоденнику є запис 12 квітня 1858 року, що разом із С. С. Гулаком-Артемовським і М. М. Лазаревським "аби уникнути застуди завернули до Смурова, випили по чарці джину та проковтнули по десятку устриць". Делікатесний стіл із устриць Тарас Григорович смакував у Петербурзі ще до заслання. У Щоденнику 2 липня 1857 р. є спогад проте, як у 1841 р. малював портрет аристократа В. П. Апрелєва, той приносив із собою "з 200 устриць, чверті холодної телятини... Все це з'їдалося і випивалося впродовж сеансу найдружнішим чином". А стосовно петербурзького періоду після заслання, то Шевченків знайомий тих часів, письменник і критик М. Я Тихорський зазначив щодо тодішніх кулінарних пристрастей поета: "... В гостях - устриці да труфелі, а дома, як би попались, чабак (лящ) або вареники".

     Шевченкознавець Ю. Е. Єрмоленко відзначила, що Шевченко любив овочі: огірки (свіжі й солоні), цибулю, часник, особливо молоду редьку.

А яким напиткам віддавав перевагу письменник, - читайте продовження статті:

Мельниченко, Володимир. Тарас Шевченко: "Якби до ковбас та ще й сала додать..." / В. Мельниченко // Слово Просвіти. - 2019. - № 19, 9-15 травня. - С. 10-11.

Що читав Тарас Шевченко?

  Чому саме Тарас Шевченко став символом України, поетом-пророком, духовним наставником нації? На це запитання непросто відповісти, але немалий вплив на становлення Шевченка як особистості та поета мали книги, які він читав, та письменники, ідеями яких він захоплювався.

  Поет знав твори літератури Київської Русі і давньої української літератури – «Слово о полку Ігоревім», уривки з якого перекладав 1860 р., «Повість минулих літ», «Четьї-Мінеї», козацькі літописи та ін.

Ще в часи навчання у дяків Шевченко ознайомився із Біблією. Взагалі він звертався до Біблії усе своє життя, надто у найтяжчі його хвилини (як на засланні) або у хвилини особливого духовного піднесення. Як поет, відчуваючи силу слова, Шевченко, певно, не раз переживав велике зворушення від Давидових псалмів, які він і обрав для переспіву. 

Навчаючись у дяка Совгиря, Т. Шевченко ознайомився і з творами Григорія Сковороди. Пізніше, під час перебування в Орській фортеці, у вірші «А. О. Козачковському» він згадував:

… та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу.

Та й списую Сковороду

Шевченко добре знав і сучасну йому українську літературу – твори І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Костомарова, П. Куліша, В. Забіли, О. Афанасьєва-Чужбинського, Я. Кухаренка та ін. Своє захоплення творчістю І. Котляревського та Г. Квітки-Основ’яненка він висловив у ранніх поезіях «На вічну пам’ять Котляревському» і «До Основ’яненка».

Коли Шевченко був у Нижньому Новгороді, до його рук потрапили «Народні оповідання» Марка Вовчка. «Какое возвышенно прекрасное создание эта женщина», – записав він у «Щоденнику» 18.ІІ.1858 і висловив намір подякувати їй за радість від прочитаної книжки. У ній він побачив майбутнє української літератури. Марко Вовчок постала йому наче здійснення його ідеалу письменника, більше того, вона показала і здорові типи народного життя, їхню моральну перевагу над панством, – це особливо близьке було Шевченкові. За вміння розкривати мовними засобами глибокий трагізм людини Шевченко віддавав перевагу їй перед Жорж Санд.

Серед європейців найулюбленішим Шевченковим письменником був Вільям Шекспір, з творами якого він майже не розлучався останніх 14 років життя. Український поет високо цінував В. Шекспіра як речника гуманістичних ідей, творця високих зразків драматичного мистецтва. Ще до заслання Шев ченко мав у своїй власній бібліотеці твори англійського драматурга (про це свідчать його листи до М. Костомарова 1.II.1847, до А. Лизогуба 7.ІІІ.1848). Перебуваючи на засланні, поет просив А. Лизогуба надіслати йому твори Шекспіра (лист 11.ХІІ.1847), які одержав у березні 1848. З аналогічним проханням звернувся з Нижнього Новгорода до М. Лазаревського (листи 21.І.1858 і 22.ІІ.1858). Шевченко любив твори англійського драматурга і в сценічному виконанні (за участю М. С. Щепкіна, А.- Ф. Олдріджа та ін.) У 1843 р. створив два малюнки «Король Лір» за мотивами однойменної трагедії В. Шекспіра.

  Великий інтерес виявляв поет до творів англійських романістів XVIII і XIX ст. – Д. Дефо, Дж. Свіфта, Е. Редкліфф, О. Голдсміта, В. Скотта, Ч. Діккенса. Особливо цінував він творчість Д. Дефо, твір якого «Робінзон Крузо» радив читати і дітям, і дорослим, надіслав цю книжку своїй племінниці Прісі з надписом: «Любій Прісі на пам’ять од дядька Тараса Шевченка. 1859 р.», створив малюнок «Робінзон Крузо» (1856).

Шевченко добре знав і віддавав належне романам і повістям Вальтера Скотта за правдиве зображення історичних подій, яскраве відтворення історичних епох. Проте українському митцеві набагато ближчою з соціально-ідейного погляду була поезія Роберта Бернса. Він високо цінував її народність, виражену в ній любов до простого народу, глибокий патріотизм, називав шотландського співця поетом народним і великим.

  Шевченко був обізнаний і з окремими творами англійських поетів передромантичної доби – Дж. Макферсона та Е. Юнга. 

   Також Т. Шевченко уважно читав російську літературу починаючи з 30-х рр. у Петербурзі, очевидно, ще до звільнення з кріпацтва. 

К. Рилєєв – російський поет, декабрист. У 1817-1821 роках жив у Слобідській Україні, бував у Києві, Харкові. Знав українську історію, побут, звичаї. Написав кілька поетичних творів на сюжети з історії України, зокрема поему «Войнаровський». Т. Шевченко ознайомився з творчістю К. Рилєєва ще в Петербурзі. Твори російського митця були близькі Кобзареві своїм революційним романтизмом і певною мірою вплинули на Т. Шевченка, особливо на його російськомовні твори – поему «Тризна» і віршовану трагедію «Микита Гайдай».

О. Пушкін цікавився життям українського народу, його історією, фольклором, використовував українські пісні, перекази, історичні факти у своїх поетичних творах («Полтава», «Гусар», «Козак» та інші). Написав нарис «Історія України». Як свідчив художник І. Зайцев, Т. Шевченко слухав вірші російського поета, які він читав В. Ширяєву. Ім’я О. Пушкіна часто згадується у творах, листах і «Щоденнику» українського поета. Тарас Шевченко високо цінував волелюбність, життєву правду й художню довершеність творів Пушкіна.

М. Лермонтов – один із найулюбленіших поетів Т. Шевченка. Перебуваючи в засланні Тарас Григорович писав у Петербург М. Лазаревському (1847 рік): «Пришліть ради поезії святої Лермонтова хоч один том, велику, превелику радість пришлете з ним…» З таким самим проханням звертався він і до А. Лизогуба та Ф. Лазаревського. 12.ІІ.1848 М. Лазаревський писав Шевченкові, що надіслав твори Лермонтова (видання 1847); 1850 р. під час обшуку в Шевченка відібрано дві книжки російського поета. Тарас Григорович кілька разів згадував Лермонтова та цитував його твори у «Щоденнику», називав його «наш великий Лермонтов».

  Своє ставлення до поезії М. Лермонтова україн ський поет висловив у вірші «Мені здається, я не знаю», в якому писав про безсмертя російського поета, про силу його мистецтва. Вірші Лермонтова викликали у Тараса Григоровича радість, підтримували його сподівання на волю. Вплив поезії Михайла Юрійовича позначився на творах Шевченка «Слепая», «Тризна», «Чого мені тяжко, чого мені нудно», «Пророк» та ін. За поезією М. Лермонтова «Умираючий гладіатор» Т. Шевченко створив малюнок під такою самою назвою. Мемуаристи писали, що в день смерті Шевченка томик творів Лермонтова лежав у нього на столі.

Ще одним улюбленим письменником Тараса Шевченка був Микола Гоголь. Особисто з Миколою Васильовичем поет не був знайомий і висловлював із цього приводу свій жаль (у листах до В. Рєпніної). У 1845 році під час подорожі в Україну Шевченко відвідав гоголівські місця (Миргород, Сорочинці). 1846 року побував у Ніжині, зустрічався зі студентами Ніжинського ліцею, в якому вчив ся М. Гоголь, записав у альбом М. Гербеля початкові рядки свого вірша «Гоголю». Тарас Шевченко виконав ілюс трацію до повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Кобзар узяв з повісті епізод повернення синів Тараса Бульби, Остапа й Андрія, додому піс ля навчання у Київській духовній семінарії. Відчувши, що традиція М. Гоголя творчо відгукнулася в прозі М. Салтикова-Щедріна, Т. Шевченко засвідчив свою істинну повагу до цього генія.

Був ознайомлений Шевченко і з творами О. Кольцова. Ось, наприклад, епізод із його перебування у Нижньому Новгороді, записаний ним у «Щоденнику»: «Вона (Катерина Піунова) прочитала мені деякі речі Кольцова і потім ледве-ледве не всі байки Крилова. Я в захопленні був від цього імпровізованого літературного вечора і прийшов додому цілком щасливий». Сліди шевченкового інтересу до О. Коль цова помітні у вірші «Не для людей, тієї слави».

Т. Г. Шевченко як справжній геній своєї і не тільки своєї епохи, мав надзвичайно різноманітні читацькі смаки. Така широка обізнаність із творами античних, європейських, українських та російських письменників та класиків літератури, свідчить про неабиякий інтелект та палку душу поета, яка постійно прагнула до знань та самовдосконалення. Тому його велична та гігантська особистість мала і надалі має величезний вплив на розвиток духовності та культури цілого людства.

  

Читайте повністю літературне дослідження та списки бібліографічних та вебліографічних джерел:

">