четвер, 16 червня 2022 р.

Звідки прийшли туконі?

Оксана Була — відома українська художниця-ілюстраторка, авторка хендмейд брендів ©Tukoni та ©OOMISEH glass jewelry.
Народилася 16 червня 1989 року у Львові. Закінчила Львівську національну академію мистецтв за спеціальністю художнє скло. Займається ілюстрацією, дизайном, є учасницею українських і міжнародних виставок. У 2016 році започаткувала серію авторських книжок-картинок про лісових мешканців  — «Зубр шукає гніздо» і «Ведмідь не хоче спати». У 2018 році вийшли ще дві книжки: «Туконі — мешканець лісу» та «День народження ялинки».
У 2016 році Оксана Була проілюструвала книжку «Хто росте у парку» Катерини Міхаліциної, яка увійшла до престижного каталогу в галузі міжнародної дитячої і підліткової книги «Білі круки» («The White Ravens 2016»). Гарним продовженням першої книжки стала друга  — «Хто росте в саду» (2017). 
Оксана Була створила чудові ілюстрації до видань інших українських авторів: Галини Кирпи "Мій тато став зіркою" (2015), Галини Ткачук "Гойдалка під кленом" (2016), Оксани Лущевської "З води у воду" (2017). Усі книги є в нашій Леотеці)

Думки й цитати художниці про книги, природу, туконі і, звичайно, про малювання:

Я завжди вигадувала якісь історії, багато малювала, щось писала. Спостерігала за природою, ліс і його мешканці, гори, птахи — все це завжди цікавило мене. І звідкись звідти поступово прийшли туконі.

Усі ілюстрації починалися з олівцевих ескізів. Олівець взагалі – така класна штука, що коли переходиш до кольору, з ним дуже не хочеться прощатися. Дуже сподіваюся колись знайти консенсус. Хоч прив’язка до певних матеріалів надзвичайно небезпечна і може шкодити художнику.

Хороша дитяча книжка не розповідає сама, в ній читач знаходить історію самостійно, стільки її рівнів і напрямів, скільки забажає.

Для дитячої книжки вкрай необхідно подати максимум простору для уяви маленького читача. З роками здатність фантазувати піддається заціпенінню і грузне в поняттях правильно/неправильно/а що люди подумають. Тож внутрішній світ треба укріпляти змолоду.

Я гадаю що книжка-картинка – це справжнє диво! Я не мислю книжку-картинку як жанр суто для маленьких дітей.
У книжці-картинці головним інструментом розкриття історії є зображення. Текст покликаний доповнити малюнки. Якщо вилучити його й читати окремо від малюнків — історія не буде зрозумілою.
У книжці-картинці історія не вміщена в букви і до кінця не розкрита в зображенні, вона формується в уяві читача. І цим книжка-картинка цінна, як найдосконаліший інструмент оповідання небуквальних історій.

Це справжня біда, коли ти зібрався намалювати слона, а тоді зробив пляму, і вона видається непорушно прекрасною. У такому випадку можна залишитись ні з чим. Або замучити зображення. Що гірше, я навіть не знаю. Я дуже захоплююся ілюстраторами, яким вдається примирити фігуративне і експресивне.

Джерела:

Малюнок також може мати голос / Оксана Була ; розмовляла Х. Содомора // Кана. - 2018. - № 10. - С. 38-41.

Немає коментарів:

Дописати коментар