четвер, 12 серпня 2021 р.

"Працювати в літературі для дітей подобається апріорі", - письменниця Галина Малик

"Навчилась я читати у п’ять років. І читала скрізь. Навіть у найменш підходящих для читання місцях… У першому класі — під партою, поклавши книжку на коліна. Моя перша вчителька Раїса Іванівна жалілася мамі: «Читають діти буквар, а Галя читає під партою книжку. Я ж це чудово бачу. Зненацька кажу їй: — Малик, продовжуй! І вона в ту ж мить продовжує!» Ще б пак! Я той буквар до семи років уже знала напам’ять." (Галина Малик)
12 серпня 1951 року в місті Бердянську Запорізької області народилася Галина Миколаївна Малик (Курій) - українська письменниця, перекладачка, редакторка, громадська діячка. 
Від 1964 року мешкає на Закарпатті. Навчалася на філологічному факультеті Ужгородського державного університету, після закінчення якого обіймала посаду дописувачки та коректорки в місцевому часописі, працює редактором.
Писати літературні твори Галина Курій почала ще зі шкільного віку. Уперше ім'я «Галина Малик» шістнадцятилітня поетеса використала для публікації віршів. 

У літературного доробку Галини Малик - пригодницькі книги для дитячої та підліткової аудиторії. Найширшого визнання здобув цикл творів про дівчинку Алю «Незвичайні пригоди Алі» та  фантастичні повісті про безпритульного хлопчика Хроню «Злочинці з паралельного світу» й «Злочинці з паралельного світу-2». Серед інших не менш цікавих: "Вуйко Йой і Лишиня", "Мандри і подвиги хитромудрого переможця дванадцятиголового змія лицаря Горчика, його банконосця Третього Зайвого та красуні Каролі", "Принцеса Мішель і король Грифаїни", "Сміятися заборонено!", "Піратський маршрут", "Страус річкою пливе", "Забавлянки", "Бабусина книжка", "Чорний маг і зачароване місто", "Неслухняний дощик".

Книги Галини Малик перекладено англійською, італійською, німецькою та іншими мовами. Твори письменниці включені до шкільної програми та відзначено багатьма преміями в галузі дитячої літератури.

Ось декілька уривків з творів письменниці:

- Що це він робить? - здивувався Сашко.
- Не знаю!  - знизала плечима Аля.  - Може, ви знаєте? - поглянула на Сякуся з Такусем.
- Хи-хи! - засміялися вони.  - А ти поглянь уважніше, що там у тачці!
Аля подивилася і побачила, що в тачці були... пиріжки! Дивний сяк-так у чорній шапочці садив город пиріжками, обгортаючи їх якимись папірцями!
- У-уххх-ха-а! - потяг повітря носом Такусь. - Чуєте? Пиріжки з капустою!
- Але для чого він закопує їх у землю?!
- Він не закопує! Він їх садить! - пояснив Такусь.
- Для чого?
- Щоб із них виросла капуста!
- Капуста? З пиріжків?!
- Еге ж, саме з пиріжків.
Він каже, що винайшов новий спосіб вирощування капусти.
- Перед цим він так само вирощував картоплю з вареників! - єхидно докинув Сякусь.
- Ну і що? Виростив?
- Експеримент не вдався, бо вареники забули полити сметаною!
Аля з Сашком розреготалися. (Подорож Алі до країни сяк-таків, розділ 17)

************************************************************************
   
    На високій горі стояла хатка. Навколо ріс густий ліс. Хатка стояла на галявині. У хатці жив вуйко Йой. Його звали так тому, що він любив йойкати. Вийде вранці на ґанок і каже:
    - Йой, який гарний ранок!
    А навколо справді гарно: пташки щебечуть, струмочок дзюрчить, бджоли дзумчать, сонечко світить.
Або знайде у лісі грибок і гукає:
    - Йой, який я грибок знайшов!
    Аж той грибок сам запишається: у боки візьметься і носа задере. Вуйко Йой тоді його листочком прикриє: рости далі!
    А ввечері вуйко Йой сідав на різьбленому ґаночку своєї хатинки. Сяде та й дивиться на зорі. Подивиться-подивиться, потім зітхне з утіхою й каже:
   - Йой , які ж у тому небі зорі гарні!
Зорі міняються, мерехтять, наче до себе кличуть.
   А навколо - тиша...
    Тільки коники ніжно так: сюр-р-р-р, сюр-р-р-р... У траві світлячки блимають, у лісі листя на деревах під вітерцем тихо шелестить... А м'ята і чебрець так пахнуть - аж дух забиває!
    Вуйко Йой навіть бачив, якого кольору ті пахощі. М'ята пахла ніжно-салатово. Липа - жовто. А чебрець мав запах червоний у чорну крапочку - мов крильця у сонечка. 
    Господарство у вуйка Йоя було невелике. Під стріхою звили собі гніздо дві горлички. Щоліта вони висиджували пташенят. Пташенята виростали і звивали собі інше гніздечко. А тато і мама горлички кожного року поверталися до старого гніздечка - під стріхою вуйкової хатини.
    Під підлогою біля печі жило Мишеня, Яке Не Хотіло Вирости Великим.
    Воно справді не хотіло вирости і стати великою Мишею. тому й казало про себе: "Я пішло... Я сказало... Я знайшло...". Мабуть, аби всі пам'ятали, що воно просто маленьке Мишеня.
    Мишеня, Яке Не хотіло Вирости Великим, не завдавало вуйкові Йою клопоту. Воно часто надовго ходило в гості до своїх родичів. Родичі жили в лісі. Мишеня приносило від них гостинці. Наприклад, ліщинові горішки або сушені суниці. 
    Вуйко Йой любив Мишеня. Бо воно ніколи не втручалося, коли вуйко Йой починав сваритися.
    З ким?
    З тим, хто жив у великій шпарині за піччю.
    Ви спитаєте, хто ж там жив?
    Там жив цвіркун... ( Вуйко Йой і Лишиня, розділ перший)

Більше інформації про Галину Малик читайте у методико-бібліографічному покажчику "Сміятися - заборонено?: казкова подорож з Галиною Малик"
Дивіться також цікаві інтерв'ю з письменницею за цими покликаннями:

До зустрічі у Леотеці!!!
 

Немає коментарів:

Дописати коментар