Поринь у читання з... літечкооом!

Найкраща пора для читання – літо! 🌸🌸🌸
- Чому? – запитаєш ти.
- Бо... не треба робити уроки, а отже, є більше часу для читання!
Бо... тепло, сонячно і спекотно, а отже, можна поєднувати читання і відпочинок на пляжі, у парку чи у садку!
Бо... друзі й однокласники уже встигли прочитати омріяну книгу та поділитися враженнями, а ти й не починав!
І найважливіше!... Читати – це модно! 📖📖📖
Дійсно, є чимало хороших та цікавих книжок.
- Так, які ж обрати ? – спитаєш ти.
Думаю, підказкою для тебе стануть уривки уже прочитаних і популярних серед бібліотечної дітвори книг.  
Заходь до бібліотеки й обирай щось цікаве для себе!

Вдовиченко, Галина. 36 і 6 котів : вусато-хвостата історія для дітей / Галина Вдовиченко ; мал. Н. Гайда. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. - 135 с. : іл.
      ...Із-за рогу почали виходити коти. Не всі разом, а по одно­му. І не просто виходити, а пританцьовуючи. Пані Креповій ніколи не доводилося бачити нічого схожого.
     Це було те іще видовище! Справжнісіньке котяче шоу. Хвос­таті зайди бавилися і змагалися одне з одним у майстерності. А Коментатор-Чорний кіт натхненно коментував усе, що від­бувалося на сходовому майданчику.
      Хвостуля ступала по кахляній підлозі, похитуючись, не­мов на пружинках. Вона розгойдувалася всім тілом туди-сю­ди і водночас помахувала своїм довгим чорним хвостом. Точ­нісінько тобі гімнастка зі стрічкою. Ніхто б не міг повторити її рухів, бо ніхто не мав такого, як у неї, довгого та гнучкого хвоста.
      З-за неї вистрибнув Вертун – та й закрутився дзиґою. Лапи, спина, хвіст, голова перетворилися на пухнасту вібруючу кульку. Коти пожвавішали, стали в коло і взялися похитувати головами, притупцьовувати, ще й нявчати щось кумедне, схоже на котячий реп. Бубуляк тримав ритм: бу-бу-бу-бу-бу...

Гербіш, Надійка. Пуанти для Анни / Надійка Гербіш ; намал. Ю. Пилипчатіна. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2018. - 55 с. : іл.
     ...Сьогодні — субота, і Анна, як завжди в цей день, прокинулася з сонцем. Точніше, зі зливою, що затулила собою сонце, і небо, і навіть вицвіле місто за вікном. Анна подумала, що сонце викочується зараз з-за лісів за вікном її Піддашшя — а саме так називала свою кімнатку в Домі-на-узліссі Анна.
     Дівчинці було трохи нудно, як завше в суботу вранці, коли вона — на відміну від буднів — прокидалася напрочуд рано. Анна вважала себе надто дорослою, щоби одразу будити батьків. Тому вона попленталася на кухню, зготувала великий дзбанок смузі — собі й батькам-сонькам на майбутній сніданок, повернулася в кімнату й сіла на вимощеному коцами й подушками підвіконні, поклавши поруч альбом і олівці, книжку й телефон. Хотілося написати подружці-з-узлісся й бабусі.
     Щойно Анна потяглася до книжки, замиготів телефон. Бабуся її випередила:
      «Привіт, Зіронько! Які в тебе сьогодні плани?»
    «Привіт, бабусю. Плавати вулицями на гондолі або весь день читати книжку, скрутившись клубочком на підвіконні», — пожартувала дівчинка.
     «Хочу на гондолу з тобою».
     «Ти приїдеш?!»
     «Біжи до дверей, відчиняй тихенько. Я не дзвонитиму, щоб не збудити твоїх батьків. Тсссс!»...

Ґоссінні, Рене. Пригоди малого Ніколя : оповідання / Р. Ґоссінні, Жан-Жак Сампе ; пер. з фр. З. Борисюк, О. Борисюк ; худож. Ж.-Ж. Сампе. - Київ : Рідна мова, 2017. - 542 с. : іл. - (Шедеври дитячої літератури рідною мовою).
      ...Фотограф уже був тут зі своїм апаратом, і вчителька сказала йому, що потрібно швидко братися до роботи, інакше ми пропустимо урок математики. Аньян, найкра­щий учень у класі й улюбленець учительки, сказав, що буде шкода пропустити урок математики, бо він любить цей предмет і зробив домашнє завдання. Ед, найсильніший серед нас, хотів дати Аньянові кулаком по носі, але той має окуляри, і ми не можемо врізати йому так часто, як хотілося б. Учителька почала кричати, що ми нестерпні і що, коли ми й далі так поводитимемося, не буде ніякого фото, а ми підемо до класу. Тоді фотограф сказав:
     — Ну-ну! Годі! Тихо! Заспокойтесь! Я знаю, як треба розмовляти з дітьми, усе буде добре...

Дал, Роальд. ВДВ (Великий Дружній Велетень) : повість / Р. Дал ; пер. з англ. В. Морозов ; ред. І. Малкович ; іл. К. Блейк ; обкл. К. Лавро. - 2-ге вид. - Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. - 272 с. : іл.
    ...Потягшись до штор, Софія завагалася. Їй так за­хотілося підлізти під них і визирнути з вікна, щоб побачити, як виглядає світ у нечисту годину.
     Вона знову прислухалася. Скрізь панувала мертва тиша. Бажання визирнути надвір було таке сильне, що вона не встояла. Софія спритно пірнула під штору й висунулася з вікна.
    Під сріблястим місячним сяйвом така знайома сільська вуличка здалася їй цілком інакшою. Будинки були якісь наче згорблені й покручені, як у казці. А все довкола — невиразне, просяк­нуте молочно-білим примарним світлом.
       Через дорогу вона побачила крамничку місіс Ренс, де можна було купувати ґудзики, нитки і всілякі ґумочки. Крамничка здавалася несправж­ньою. Якась розмита й таємнича.
       Софія почала пильніше вдивлятися у вуличку.
       Раптом вона завмерла. З протилежного боку на неї щось насувалося.
       Щось чорне...
       Щось високе й чорне...
       Щось височенне, чорнюще й худюще...

Дональдсон, Джулія. Ґруффало = The Grufealo / Джулія Дональдсон ; пер. з англ. В. Морозов ; худож. А. Шеффлер ; літ. ред. Б. Матіяш. - Харків : Читаріум, 2017. - 25 с. 
     ...Пішла погуляти у ліс сіра мишка.
   Лисичка до неї підкралася нишком.
— Куди ти зібралася, мишко маленька? Ходи на обід в мою нірку, серденько.
— Ой, жаль, — мишеня сумно вушко почухало, та вже запросив на обід мене ґруффало.
— Хто-хто запросив?
— Ой, лисичко-небого, невже ти не чула ніколи про нього? Страшні в нього ікла, і кігті страшнющі, в пащеці зубиська великі й гострющі.
— І де ж він?
— Та вже от сюди підбігає... Він дуже шашлик із лисиць полюбляє.— Шашлик із лисиць? – піт у лиски з чола.— Бувай! – розвернулась і миттю втекла.
Дурненька лисичка – вона і не знає,
Що звіра такого на світі немає!..

Думанська, Оксана. Собаче життя кота Хитруна : правдива казка Єві та Захару / О. Думанська ; худож. М. Петрів. - Львів : Світ дитини, 2011. - 55 с. : іл. - (Бібліотечка школяра. Кн. 22).
     ...Одного разу Настка прийшла додому дуже гарно вбрана. І не сама. У дверях постав високий хлопець. Хитруну це не сподобалося. Чого цей незнайомець обійшов усю його територію? Чого він пакує у Настчині валізи її сукні? Яке він мав право відсувати ногою зеленкувату мисочку в жовті квіточки, де ще було молоко?
— Пробач, Хитрунчику, — взяла кота на руки Настка. — Поживи поки що сам. Я привозитиму тобі харчі.
«Куди це вона зібралася?» — невдоволено подумав Хитрун і настовбурчив шерсть.
— Розумієш, там, де я мешкатиму, є папуга. А ти ж хижак! Не можна вам під одним дахом. Ти йому пір’я повисмикуєш, а він тобі очі виклює! І що в тому доброго?!
     Хитрун ображено вислизнув із Настчиних рук.
— Що ти його вмовляєш? — сказав хлопець. — Якщо він мудрий кіт, то повинен розуміти й сам: дівчата виходять заміж і переїжджають до чоловіків.
«Так вона вийшла заміж? Навіщо? Нам так добре жилося й без цього хлопця!» — розгублено поду­мав Хитрун і почав дряпати кігтями двері.
— Не гнівайся, я тебе не покину, — гладила його Настка.
  «Не покину? — обурювався Хитрун. — А як називаєть­ся, коли кота лишають самого в помешканні?»...

Касдепке, Ґжеґож. Велика книга почуттів / Ґ. Касдепке ; пер. з пол. Я. Івченко ; худож. М. Пивоварський. - Львів : Урбіно, 2016. - 253 с. : іл.
     ...Хто б подумав, що під час тихої години вибухне свар­ка. А все ж...
     — Ну, то лежи собі сам! — вигукнула Розалька й підве­лася з матраца.
     Якщо вона сподівалася, що Ґжесь її зупинить, то гли­боко помилялася. Ґжесь лише знизав плечима й відвер­нувся до паяцика. Насуплена Розалька пішла в куток біля батареї. І цієї миті до кімнати повернулася пані Мілка.      — Щось не так? — спитала вона, дивлячись на дітей, що лежали покотом. Як завжди після обіду одні гортали книжечки, інші позіхали, ще хтось нарікав на ідею від­починку після їжі — зазвичай саме вони перші починали дрімати. Мабуть, обурення вимагає багато енергії.      — Та нічого особливого... — розважливий Бодя мах­нув рукою. — Розалька ревнує.      — Неправда! — верескнула Розалька.
     У дитсадку пролунав сміх. Пані Мілка, не дуже розу­міючи, що відбувається, переводила погляд то на Бодю, то на Розальку, а потім на решту дітей. Ґжесь лежав не­подалік і, здавалося, ні на що не звертав увагу. Тільки у паяцика було дивне розгублене обличчя.      — Це правда? — запитала його пані Мілка...

МакДоналд, Меґан. Джуді Муді / М. МакДоналд ; іл. П. Рейнолдса ; пер. з англ. Н. Ясіновська. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. - 136 с. : іл.
     ...Джуді Муді не хотіла, щоб закінчувалося літо. Їй не подобалося щодня причісуватися. Їй не подобалося вчити правила правопису. І їй не хотілося сидіти поруч із Френком Перлом, який їсть клейстер.
Джуді Муді була не в гуморі.
     Та ні – вона була в кепському гуморі. Гуморі злого обличчя. Навіть запах її нових «буркотливих» олівців із намальованими на них мармизками не міг підняти її з ліжка.
     – Перший день школи! – проспівала мама. – Вставай і вдягайся.
     Джуді Муді натягла на себе ковдру і накрила голову подушкою.
     – Джуді? Ти мене чуєш?
     – Гррр, – сказала Джуді.
     Вона має звикати до нової парти і нового класу...

Нестайко, Всеволод. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів / В. Нестайко ; худож. А. Василенко ; худож. обкл. С. Підопригорина. - Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2006. - 544 с. : іл. - (Найкращий український дитячий роман).  
     ...У нас була прекрасна, благородна ідея — провести під свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лінія метро у Васюківці! Станція «Клуня» — станція «Крива груша». Три копійки в один кінець. Родичі — без­платно. З учительки арифметики — п'ять копійок.
    Ми вже підкопалися майже до половини свинарника, і раптом — непередбачена катастрофа! — клята льоха Ма­нюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зуміла, а от вилізти — дзуськи! І зняла такий вереск, що причовгав дід. Ну і...
  Гірко зітхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодійкувато озираємося — чи не заскочить нас зненаць­ка дід, щоб нам'яти вуха. Хоч і обіцяв він, що не чіпати­ме, поки не кінчимо, але хто його зна... Ви б почули, як він лаявся, коли витягав льоху! Ох і лаявся! І де він отих слів набрався?
    Проте діда не видно. І поки ми працюємо (а справа це довга й нудна), я вас познайомлю з моїм другом.
   Ви, звичайно, знаєте, що є такий острів — Ява. В Індійському океані. Ото, що Ява, Суматра, Борнео, Целе­бес — Великі Зондські.
    Ну, так Ява — це не острів.  Ява — це мій найкращий друзяка і напарник. Ява Рень...

Пасічник, Наталя. Терезка з Медової Печери / Н. Пасічник ; іл. І. Ключковської. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2014. - 63 с. : іл.
     ...Терезка –  такса. Тобто, собака. Тобто, порода у неї така – такса. Терезка мешкає вдвох із господинею на вулиці Медової Печери у Львові. Проте меду Терезка не їсть, бо він –  для господині, коли та кашляє. Мед – солодкий, а від солодощів такси товстішають. Тулуби в них довгі, як ковбаски, але невеликі. Багато їжі туди не вмістити. Ото з'їси зайвого –  і відразу стаєш схожою на м'яч. А для такси надлишкова вага – ганьба. Терезка не раз чула приказку: «Товсті такси коштують бакси, а худі –  рублі». Та цю відмазку, на її думку, вигадали, аби ввести в оману наївних собак, які їдять на ніч.
     Терезка – мисливської породи. Господиня казала. «Я – мисливська, тому що обмислюю кожну дрібницю у Всесвіті», –  знайшла логічне пояснення наша розсудлива героїня.
    Терезку на вулиці недолюблюють. Може, тому, що вона – такса, а може, тому, що грамотна: книжки читає. Оце вляжеться на ґанку з якоюсь і носом сторінки гортає...

До зустрічі у бібліотеці!