пʼятницю, 15 березня 2019 р.

Чому ви вивчили українську? — Для того, щоб перекласти Шевченка, — відповіла я.


У березні найчастіше згадуємо Тараса Григоровича Шевченка. 2019 рік є для нього ювілейним - 205 років з дня народження. Шевченкове слово живе у віках, його твори звучать різними мовами світу, його знають і пам'ятають. 
Чи не найбільше до популяризації творчості Кобзаря долучилася британка, яка, живучи за тисячі кілометрів від України, більшу частину свого життя посвятила Україні і Тарасу Шевченку. Мова йде про Віру Річ - талановитого перекладача української художньої літератури.
Віра Річ (1936-2009) (справжнє ім'я - Фейт Елізабет Джоан Річ) народилася у Лондоні в англійській родині. Навчалася в Оксфордському університеті (коледж Св. Гільди, спеціальність - давньоанглійська та давньоісландська мови) та в Інституті славістики Лондонського університету, студіюючи математику та українську мову  (факультативно).
Перший твір, який переклала Віра Річ був «Пролог» до Франкової поеми «Мойсей», другим - сонет М. Зерова «В травні». Обидва переклади надруковано в першому випуску лондонського квартальника «The Ukrainian Review» («Український огляд») у 1957 році.
Перший опублікований переклад Шевченкової поеми
«Кавказ» з'явився у весняному випуску «The Ukrainian Review» за 1959 рік. Впродовж 1959-1969 років Віра Річ надрукувала  51 переклад Шевченкових творів. Сьогодні доробок Віри Річ в англомовній шевченкіані налічує 92 твори.
2007 року у видавництві «Мистецтво» вийшло унікальне видання Тарас Шевченко «Вибрана поезія. Живопис. Графіка», де вміщено вибрані поезії Т. Г. Шевченка в оригіналі та в перекладах Віри Річ. Видання доповнюється репродукціями найкращих зразків живопису та графіки митця.
"Заповіт" Т. Шевченка у перекладі Віри Річ

За життя Віра Річ мала змогу не раз відвідати Україну. У травні 1998 року на запрошення НСПУ приїжджала до Києва, тоді ж уперше побувала на могилі Т. Шевченка. Її радо зустрічали у Львові, зокрема, у Франковому університеті вона була частим і бажаним гостем. Брала участь у конференціях, творчих зустрічах,  тісно співпрацювала з українськими науковцями. Востаннє у Львові побувала в лютому 2009 року.
Віра Річ є лауреатом премії ім. І. Франка (1997). У 2005 році нагороджена почесним званням члена Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, у 2006 році відзначена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

У своєму заповіті Віра Річ висловила бажання, щоб частина її праху була похована на канівській землі біля могили Шевченка. Волю перекладачки виконав у 2011 році головний редактор «Всесвіту» і друг  Дмитро Дроздовський. 
За джерелами:
Зорівчак Р. Зачарована магією художнього слова України / Роксолана Зорівчак // Дзвін. - 2010. - № 3-4. - С. 119-123.
Цивірко М. Духовна онука Шевченка : англійська перекладачка і правозахисниця Віра Річ заповіла поховати себе на могилі українського Кобзаря / Микола Цивірко // Україна молода. - 2016. - № 67. - С. 13.


Більше про  Віру Річ:
Дзюба І. Вона палко любила Україну / Іван Дзюба // Літературна Україна. - 2010. - № 2. - С. 2.

Дроздовський  Д. Віра Річ: між Шекспіром і Шевченком / Дмитро Дроздовський // Всесвіт. - 2016. - № 7-8. - С. 258-260.

Жулинський М. Як Віра Річ творила міст між двома мовами / Микола Жулинський // Літературна Україна. - 2012. - № 28, 26 лип. - С. 10-11.

Зорівчак Р. Тарас Григорович як символ українства в англомовному світі / Роксолана Зорівчак // Літературний Львів. - 2012. - № 1. - С. 8-12.

Зорівчак Р. Шевченкіана Віри Річ / Роксолана Зорівчак // Слово і час. - 2011. - № 3. - С. 3-12.

Косів Г. Подвиг в ім'я України / Ганна Косів // Літературна Україна. - 2010. - № 2. - С. 2.
Косів, Ганна. Віра Річ : творчий портрет перекладача / Ганна Косів. - Львів : Піраміда, 2011. - 263 с. 

Річ В. "Пісня з темряви": новий погляд : [про вихід збірки віршів Т. Шевченка, яку українська громада Великобританії видала до 100-річчя з дня смерті поета] / Віра Річ ; з англ. пер. Н. Дьомова // Дзвін. - 2010. - № 3-4. - С. 113-122.

Содомора А. Сльоза зворушення : святкування 75-ліття від дня народж. Віри Річ у Львівському університеті / Андрій Содомора // Дзвін. - 2011. - № 4. - С. 155-157.

Немає коментарів:

Дописати коментар