понеділок, 10 липня 2017 р.

Зачаровані Японією





Якщо мене будь-хто cпитає:
«Яка вона – Японії душа?»,
Скажу, що схожа
На квітучих вишень в ранкових горах
Ніжний аромат!
(Мотоорі Норінаґа)

2017 рік оголошено Роком Японії в Україні. Культура, історія, традиції цієї країни надзвичайно цікаві, а японська література є оригінальною і самобутньою. Чи не вперше український читач мав змогу познайомитись із японською літературою у 20-30-х роках 20 ст. Пізніше,  1967 року Іван Дзюб для журналу «Всесвіт» зробив переклад українською мовою оповідання «Звір» Ое Кендзабуро, відтоді чимраз частіше з’являються переклади японської літератури з мови оригіналу. Хто ж вони, українські перекладачі-японісти? Давайте познайомимось з ними. А розпочну свою розповідь із...
Іван Дзюб
 Іван Петрович Дзюб (нар. 1934 р.) — український фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук (1978), член Національної спілки письменників України, Лауреат премії імені Максима Рильського, професійний перекладач-японіст, який вивчив мову та ієрогліфіку самотужки. Саме завдяки йому україномовний читач має можливість познайомитися з класичною, і не тільки, японською літературою: Кавабата Ясунарі, Акутагава Рюноске, Абе Кобо, Ое Кендзабуро, Сосекі Нацуме, Моріо Кіта – далеко не повний переклад японських класиків, котрі завдяки йому отримали путівку в Україну. «Останні десятиліття я буквально живу японською мовою. Я перечитав і переклав безліч текстів. Вільно читаю багатьма європейськими мовами, знання мов дуже допомагали мені в роботі, на наукових конференціях», - поділився в одному інтерв’ю Іван Дзюб. 2006 року перекладача Івана Дзюбу нагороджено японським орденом Вранішнього Сонця та Золотих Променів з Розеткою за популяризацію японської культури в Україні.
Книги японських авторів у перекладі Івана
Дзюби можна почитати у бібліотеці
Іссумбосі : казка / пер. з яп. І. Дзюб. - Київ : Веселка, 1984. – 24 с. : іл.
Кавабата, Ясунарі. Країна снігу. Тисяча журавлів : повісті / Я. Кавабата ; пер. з яп. І. Дзюб. - 2-е вид. – Київ : Основи, 2000. – 262 с. - (Зарубіжна класика).
Кацумото, Саотоме. Клятва : оповід. / С. Кацумото ; пер. з яп. І. Дзюб. - Київ : Веселка, 1978. - 228 с. : іл.
Кобо, Абе. Жінка в пісках : роман / А. Кобо ; пер. з яп., післямова І. Дзюби. - 2-ге вид. - Київ : Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2004. - 190 с. - (Зарубіжна класика).
Кобо, Абе. Спалена карта : роман / А. Кобо ; пер. з яп. І. Дзюб. - Київ : Молодь, 1969. - 205 с.
Момотаро : японські народні казки / з яп. пер. І. Дзюб ; за ред. І. Малковича ; худож.  В. Гаркуша. - 2-ге вид., доп. - Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. - 41 с. : іл.
Муракамі, Харукі. 1Q84 : роман. Кн. 1 / Х. Муракамі ; пер. з яп. І. Дзюб ; худож.-оформл. Є. В. Вдовиченко. - Харків : Фоліо, 2012.
Муракамі, Харукі. 1Q84 : роман. Кн. 2 / Х. Муракамі ; пер. з яп. І. Дзюб ; худож.-оформл. Є. В. Вдовиченко. - Харків : Фоліо, 2012. - 447 с.
Муракамі, Харукі. 1Q84 : роман. Кн. 3 / Х. Муракамі ; пер. з яп. І. Дзюб ; худож.-оформл. О. М. Артеменко. - Харків : Фоліо, 2012. - 543 с.
Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею : роман / Х. Муракамі ; пер. з яп. І. Дзюб. - Харків : Фоліо, 2012. - 318 с. - (Література).
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй : роман : у двох томах. Т. 1 / Х. Муракамі ; пер. з яп. І. П. Дзюб. - Харків : Фоліо, 2005. - 350 с. - (Література).
Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй : роман : у двох томах. Т. 2 / Х. Муракамі ; пер. з яп. І. П. Дзюб. - Харків : Фоліо, 2005. - 319 с. - (Література). 

Ігор Дубінський
Культура Сходу, особливо Японії, — це культура тіні, мистецтво недомовленого, вміння рядком, порухом пензля, пелюсткою квітки навіяти незглибимі почуття. І хоч нам, європейцям, навряд чи осягнути ту безодню, вона непереборно вабить принаймні зазирнути в неї.
І. Дубінський
Ігор Михайлович Дубінський (нар. 1956 р.) — перекладач японської мови. За освітою інженер, працював у Київському політехнічному інституті. Інтерес до японської літератури, як і до решти аспектів японознавства, виник у процесі вивчення японської мови у 1977—1980 роках. Його переклади друкувалися в середині 80-х та на початку 90-х у часописі «Всесвіт», нині ж переклади Ігоря Дубінського можна знайти винятково на власному сайті (http://dubinskyi.narod.ru). У доробку перекладача твори Місіми Юкіо, Ое Кендзабуро (роман «Історія М/Т і лісового дива» у журналі «Всесвіт, №11-12, 1989), Кендзі Міядзави, Сін’їті Хосі, Дзюньїтіро Танідзакі.
Книгу японського автора Кендзі Міядзава у перекладі Ігоря Дубінського читайте у бібліотеці 
Ресторан, де виконують побажання : казки / Кендзі Міядзава ; пер. з яп. Ігоря Дубінського ; іл. Н. Єфімової, М. Євшина. — Львів : Кальварія, 2016. — 96 с.
Казки класика японської літератури Кендзі Міядзава (1896–1933), одного із найбільш читаних і найулюбленіших авторів сучасної Японії, написані для своїх учнів, щоб допомогти їм краще зрозуміти довкілля.
Про геологію та астрономію, тварин і рослини, про містичних істот і духів. В тих історіях із котячими канцеляріями, суперечками між лісовим котом і жолудями, тюльпанами-чародіями і Хованчиком причаїлися глибока і зворушлива розповідь про дружбу і подвиг, світлий і загадковий світ, де дихають і розмовляють одне з одним вітер, зірки та каміння— світ, сповнений життя і щастя. 
Іван Бондаренко 
Іван Петрович Бондаренко (нар. 1955 р.) - лінгвіст, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри китайської та японської філологій Інституту філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Закінчив Ленінградський  державний університет, аспірантуру і докторантуру Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. Автор понад 120 опублікованих праць, серед яких наукові статті, навчальні посібники, підручники, монографії («Російська мова японських мореплавців XVIII століття», 1996; «Російсько-японські мовні взаємозв'язки XVIII століття», 2000), а також співавтор (разом з Хіно Такао) перших вітчизняних українсько-японських та японсько-українських словників. Довгий час жив і працював у Японії, займаючи посаду професора факультету міжнародної культури університету Тенрі, місто Нара – одного з найстаріших і найкращих лінгвістичних університетів країни.
Іван Бондаренко переклав українською велику кількість японських віршів: танка, ренга, хайку. У 2002 р. вийшла друком «Антологія японської поезії. Хайку XVII – XX ст.», а 2004 року «Антологія японської класичної поезії. Танка, ренга VIII – XV ст.». Обидві книги двомовні – вірші подані японською та українською. Вагомий здобуток науковця – монографія «Розкоші і злидні японської поезії: японська класична поезія в контексті світової та української літератури» (2010). Як пояснює автор, під «розкошами» слід розуміти неперевершену ліричність і надзвичайно глибокий філософський зміст японської поезії, а під «злиднями» – відносну бідність її жанрової палітри, обмежену кількість притаманних їй строфічних форм і виняткову лаконічність найпоширеніших із них – танка і хайку.

Що можна почитати у бібліотеці
Бондаренко, Іван. Жага кохання : на обширах світового письменства : японська жіноча поезія (IV-XIII ст.) : [вступна стаття про творчий внесок японських жінок-поетів та переклади кількох уславлених поетів] / І. Бондаренко // Дзвін. - 2016. - № 5. - С. 205-221.
Бондаренко, Іван. Українсько-японський словник / І. П. Бондаренко, Такао Хіно. - Київ : Альтернативи, 1997. - 254 с. - Бібліогр.: с. 254. 

Коник, Равлик і Зозуля : яп. поети-класики - дітям : [збірка] / Б. Мацуо, Б. Йоса, І. Кобаясі, С. Масаока ; пер. з яп. І. Бондаренко. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2011. - 130 с.
Стежками Басьо / автор тексту і фотогр. Г. Шевцова ; пер. з яп. І. Бондаренко. -Київ : Грані - Т, 2007. - 96 с. 

Федоришин Мирон 
Мирон Семенович Федоришин (нар. 1944 р.) — український мовознавець, сходознавець, перекладач з японської, англійської, французької мов, кавалер Ордена Вранішнього Сонця (2012р.). Працює доцентом кафедри іноземних мов Національного університету «Львівська політехніка». М. Федоришин є співавтор першого підручника японської мови в українському перекладі «Minna no Nihongo» (Японська мова для всіх), автор методичного посібника з основ японського письма «Українська транскрипція японської мови», укладач «Базового японсько-українського словника ієроґліфів: дзьойокандзіхьо» (методичний посібник для студентів), «Практикума з основ японської мови» (практичні завдання з розвитку навичок усного мовлення японською мовою для студентів усіх спеціальностей).
Серед перекладів Мирона Федоришина з японської - поезія Мацуо Басьо, Йоса Бусон, Кобаясі Ісса, Акіко Йосано, Ісікава Такубоку, проза Кавабати Ясунарі, Нацуме Сосекі,  Санеацу Мусянокодзі, Еґуті Кан, Кікуті Хіросі та ін.
Ознайомитися з японським фольклором у перекладі Мирона Федоришина можна у бібліотеці

Мудрість народна : японські прислів'я та приказки / упоряд. І. Чирка ; пер. з яп. М. Федоришин ; худож. Б. Р. Пікулицький. - Київ : Дніпро, 1989. - 191 с. : іл.



Геннадій Турков 

Геннадій Леонідович Турков (нар. 1945 р.) - український поет і перекладач поезії з японської, китайської, російської, англійської мов. Українську поезію перекладає мовою есперанто. Закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту. Слухав лекції з давньояпонської мови і літератури в Далекосхідному університеті м. Владивосток. Давньокитайську мову вивчав самотужки. Добірки його перекладів друкувались у журналах «Всесвіт», «Основа», «Далекосхідна хвиля». З  японської переклав Басьо, Бусон, Йосано Акіко, Вакаяма Бокусуй, роман Акутаґави Рюноске «Расьомон» у співавторстві з Іваном Дзюбою.
Японську поезію у перекладі Геннадія Туркова читайте у бібліотеці
Ісікава, Такубоку. Лірика / Хадзіме ; пер. з яп. та передм. Г. Туркова. - Київ : Котигорошко, 1994. - 104 с. - (Шкільна бібліотека).
Турков, Геннадій. Земля далекосхідна : [добірка віршів] / Г. Турков // Дзвін. - 2011. - № 2. - С. 10-12.



Пропоную детальніше переглянути і ознайомитися із творчим доробком українських перекладачів-японістів.




пʼятниця, 30 червня 2017 р.

Нескорений командир

До 110-річчя від дня народження Романа Шухевича

«Він був надзвичайно інтелігентний, культурний, строгий, але дуже добрий. Його дуже любили всі хлопці. Він був вимогливий, але з серцем. Дуже гарно грав на фортепіано. Любив музику. Був жартівливий. Умів забавляти кожного з наших гостей-священиків. Завжди знаходив тему для розмови. Був товариський, чутливий, надзвичайно сердечний. Серце в нього було дуже добре».

Наталія Шухевич, дружина Романа Шухевича



Роман Шухевич (генерал «Тарас Чупринка», «Дзвін», «Щука», «Тур», «Роман Лозовський») – генерал-хорунжий Української Повстанської Армії (УПА), член Українського Державного Правління у 1941 р., Головний Командир УПА та Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943-1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР), Генеральний Секретар військових справ у 1944-1950 роках.
Роман Шухевич народився 30 червня 1907 р. у м. Львові. Його дитинство пройшло у містечку Краковець Яворівського повіту на Львівщині. 1914 року родина Шухевичів переїхала до Кам’янки-Струмилової (нині Кам’янка-Бузька), неподалік від Львова. Тут він закінчив народну (початкову) школу. З 1917 по 1925 роки Роман навчався у філії Львівської академічної гімназії, яка розміщувалася у Народному домі на вул. Театральній. Був дуже здібним учнем, зокрема в математиці та українській мові. Під час навчання у гімназії Роман мешкав у Львові, у своєї бабусі Герміни Шухевич, де у 1921-1922 роках квартирував полковник Січових Стрільців Євген Коновалець. 15-тирічний гімназист Роман не раз мав можливість порозмовляти з полковником, що, без сумніву, вплинуло на формування його свідомості та характеру. У вересні 1926 року Роман Шухевич вступив до Львівської політехніки на дорожньо-мостовий факультет. У 1928-1929 рр. відбував військову службу у польській армії. У роки навчання в гімназії та в Політехніці Роман був дуже активним членом пластової організації та різних спортивних товариств, а також вивчав музику та спів.
1930 року після звільнення з польської армії, ще до закінчення вищих студій, Роман Шухевич одружився з дочкою пароха с. Оглядів Наталією Березинською, де 28 березня 1933 року у них народився син Юрко, а 16 жовтня 1940 р. — донька Марійка.
Роман Шухевич уже в старших класах гімназії мав зв'язки з членами УВО, яка тоді вела революційну боротьбу проти польських окупантів, і після закінчення гімназійного навчання він одразу ж активно включився в її бойову діяльність.

1930 року Роман Шухевич був призначений бойовим референтом Крайової екзекутиви ОУН. Під його керівництвом відбулись у Галичині саботажні акції: підпали фільварків і господарств польських дідичів (поміщиків) та колоністів, нищення засобів державного зв'язку, напади на поліційні станиці та польські шовіністичні осередки.

У своїй нелегальній діяльності Роман Шухевич дуже чітко та вміло дотримувався правил конспірації. Кожний бойовий захід він всебічно обмірковував, тому поліції ніяк не вдавалося зібрати на нього докази для суду. У червні 1934 р. у зв'язку з убивством міністра Пєрацького арештовано й Романа Шухевича та заслано до концентраційного табору у м. Березі Картузькій без жодних доказів його вини. 1935 року Романа Шухевича під конвоєм повезли на слідство до м. Львова. Судова розправа, відома як процес Степана Бандери, відбувалася у Львові в травні-червні 1936 р. Роман Шухевич був одним із головних звинувачуваних, але, завдяки дуже вмілому захисту, судові не вдалося довести його вини. Знаючи, одначе, що його таки засудять, він добровільно зізнався, що належав до ОУН. Його засудили на три роки ув'язнення із зарахуванням слідчого арешту. На підставі проголошеної у 1935 р. амністії 27 січня 1937 р. Роман Шухевич вийшов на волю, пробувши півроку у концтаборі та два роки у тюрмі.

Після звільнення з тюрми у 1937 р. Роман Шухевич жив з родиною у Львові й працював у рекламній установі «Фама». Це була одна з форм маскування його нелегальної діяльності в ОУН.

1939 року ОУН розкололась на дві організації: ОУН під керівництвом полковника Андрія Мельника та ОУН під проводом Степана Бандери. Остаточно цей поділ був оформлений на конференції керівних кадрів ОУН, що відбулася у Кракові 10 лютого 1940 р., де було створено революційний Провід ОУН під керівництвом Степана Бандери. Роман Шухевич увійшов до складу членів революційного Проводу й був призначений Крайовим Провідником ОУН на Західно-Українських Землях, що входили до Генерального Губернаторства Німеччини. У Головному військовому штабі ОУН він керував підготовкою і вишколом кадрів. Під його керівництвом діяв ряд вищих військових курсів, на яких готувалися командири для майбутнього українського війська.

З 1943 року і до самої смерті Роман Шухевич перебував у підпіллі.
Із січня 1943 року Роман Шухевич розпочав новий і найвідповідальніший етап своєї діяльності: став Провідником та Командиром національно-визвольної боротьби проти німецьких і московських поневолювачів України. Після втечі від німецької варти він швидко зв'язався з проводом ОУН і зразу ж включився у боротьбу, очоливши військову референтуру. У травні став членом Бюро Проводу ОУН, згодом — Головою, а у серпні 1943 р. на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН одноголосно обраний Головою Бюро Проводу ОУН і призначений Головним Командиром УПА.

З метою об’єднання всіх національно-державницьких сил українського народу в боротьбі за незалежність України в липні 1944 р. з ініціативи ОУН і УПА та особисто Романа Шухевича скликано Великі збори, на які прибули представники діючих в Україні політичних організацій. У результаті нарад створено Українську Головну Визвольну Раду, яка стала верховним органом українського народу в його визвольній боротьбі. Виконавчим органом УГВР став Генеральний Секретаріат, Головою якого обрано Романа Шухевича — «Лозовського». Його ж затверджено на посаді секретаря військових справ і Головним Командиром УПА.

Загинув Роман Шухевич 5 березня 1950 року. Близько шостої години ранку енкаведисти оточили будинок у селищі Білогорща біля Львова, де Роман Шухевич переховувався разом із зв'язковою Галиною Дидик. Вона відчинила двері, бо думала, що ранковий візит пов'язаний з виборами. Очевидно, енкаведисти знали, що у хаті є ще Роман Шухевич. Коли Галину схопили, хтось із нападників наказав їй: «Скажи Роману, щоб не робив дурниць»… Спускаючись сходами, Роман Шухевич застрелив одного офіцера, іншого поранив. Сам же отримав три кулі у живіт. Але у нього ще вистачило сил пустити собі кулю у скроню.

Ще більше дізнатися про життя та діяльність Романа Шухевича Ви зможете з наступних книг, які є у нас у бібліотеці.





Дужий, Петро. Генерал Тарас Чупринка : (нариси про Романа Шухевича - Головного Командира УПА) / П. Дужий ; літ. ред. А. Яремчук. - Львів : Галицька Видавнича Спілка, 1997. - 63 с. : іл.


Дужий, Петро. Роман Шухевич - політик, воїн, громадянин / П. Дужий. - Львів : Галицька Видавнича Спілка, 1998. – 254 с. : фотоіл. - Бібліогр.: с. 243-245.



Ісаюк, Олеся. Роман Шухевич / О. Ісаюк. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 255 с.


                                            


Кук, Василь. Генерал-хорунжий Роман Шухевич - Головний Командир Української Повстанської Армії / В. Кук ; обкл. О. Сало. - Львів : Видавництво "Мс", 2005. - 87 с. : фотогр.

                                              

Роман Шухевич: з минулого в сучасне : зб. статей / упоряд. Б. Гордасевич. - Львів : Тріада плюс, 2011. - 440 с.


                                             


Чайківський, Богдан. "Фама". Рекламна фірма Романа Шухевича / Б. Чайківський ; наук. ред., упоряд. В. Кук, М. Посівнич ; обкл. О. Сало ; Центр досліджень визвольного руху. - Львів : Мс, 2005. - 104 с. : фотогр.

Пропоную також для ознайомлення біобібліографічний покажчик "Нескорений командир", який містить розповідь про життя та діяльність Романа Шухевича, спогади родини та друзів, інформацію про меморіальні музеї Романа Шухевича, бібліографічний та вебліографічний списки літератури.

понеділок, 26 червня 2017 р.

"Вважаю дитячу літературу найкращим стимулятором внутрішнього щастя", - головний редактор видавництва "Чорні вівці" Христя Венгринюк


Гортаючи книги у бібліотеці, я натрапив на чудові видання від чернівецького видавництва "Чорні вівці". Саме видавництво на книжковому ринку працює зовсім недавно, проте, уже потішило нас хорошими виданнями. Чимало цих видань поповнили фонди нашої бібліотеки.

Як усе розпочиналося? Арт-видавництво "Чорні вівці" засновано 2015 року у Чернівцях. Це проект Святослава Померанцева, Василя Дроняка та Христі Венгринюк. Чому видавництво називається "Чорні вівці"? За легендою, на території, де постало старовинне місто Чернівці, паслося багато чорних овечок. Коли прийшли завойовники і хотіли заселити цю територію, то не знали, як її назвати. А коли побачили, що тут пасуться чорні вівці, то й назвали "Чернівці".
Дебютувало видавництво арт-буком, білінгвою Любові Відути "У царстві Лева" та оповідкою Лариси Ніцой "Зайчикове щастя". На сьогодні представлено більше десятка чудових видань для дітей. "Фішкою" видавництва є чорні овечки в кожній книжці, які вказують на рекомендований вік читача.
Як зазначила головний редактор видавництва "Чорні вівці" Христя Венгринюк: "Найважливіше – це якісне видання, як би це дивно не звучало, але саме це є найважливішим критерієм. Жодна книга, особливо дитяча, не може бути надрукована на газетному папері та мати неприглядну поліграфію. Глянець, вибіркове ламінування, тверда обкладинка – це ми розуміємо. Ілюстрації повинні бути сучасними і промовистими, а текст повинен як розважити, так і навчити".
 Книжки від видавництва "Чорні вівці" читайте у бібліотеці.
Винничук, Юрій. Місце для Дракона : повість-казка / Ю. Винничук ; мал. Н. Каламєєць. - Чернівці : Чорні вівці, 2016. - 95 с. : іл.




Відута, Любов. У царстві Лева = In the Lion's Kingdom / Л. Відута ; мал. Х. Лукащук ; пер. О. Лущевська, М. Найдан. - Чернівці : Чорні вівці, 2015. - 23 с. : іл.


Дністровий, Анатолій. Гармидер у Дніпрі / А. Дністровий ; мал. Н. Каламєєць. - Чернівці : Чорні вівці, 2016. - 56 с. : іл.




Лущевська, Оксана. Синя парасоля / О. Лущевська ; іл. О. Гаврилова. - Чернівці : Чорні вівці, 2016. - 35 с. : іл. 

Мозер, Ервін. Фантастичні історії на добраніч / Е. Мозер ; пер. з нім Н. Ваховська. - Чернівці : Чорні вівці, 2016. - 239 с. : іл.




Ніцой, Лариса. Зайчикове щастя / Л. Ніцой ; мал.Х. Лукащук. - Чернівці : Чорні вівці, 2015. - 31 с.
Тужиков, Андрій. Ще одна цегла в стіні / А. Тужиков ; іл. Н. Сойко. - Чернівці : Чорні вівці, 2016. - 110 с. : іл.

вівторок, 13 червня 2017 р.

Літо. Сонце. Діти. Книга

Літо - пора канікул, відпочинку і нових вражень, а ще період, коли можна почитати книги, на які раніше не вистачало часу. Як добре взяти улюблену книгу, зручно вмоститися у крісло під деревом у садку чи піти у парк, де можна неспішно насолодитися читанням. Тема літнього читання чудово представлена у роботах відомих художників. На такі картини дуже приємно дивитися.
Джеймс Чарльз (1851-1906)

Девід Хеттінгер (нар. 1946 р.)
 Володимир Волегов (нар. 1957 р.)
 
Олександр Аверін  (нар. 1952 р.)

Бруннер-Дворак Франтішек (1862-1927)
  Шеррі Валентайн Дейнс (нар. 1956 р.)
Джефрі Т. Ларсон (нар. 1962 р.)

А ось і книги, які б я радив прочитати влітку:

Бернет Френсіс Годґсон «Таємний сад», «Маленький лорд Фонтлерой»
Гагеруп Клаус «Золота вежа»
Гокінґ Люсі. Гокінґ Стівен «Джордж і таємний ключ до Всесвіту»
Ґордер Юстейн «Донька директора цирку»
Екгольм Ян Улоф «Людвігові Хитрому - ура, ура, ура!»
Енде Міхаель «Момо»
Зузак Маркус «Крадійка книжок»
Кестнер Еріх «Еміль і детективи»
Кокотюха Андрій «Гімназист і Чорна Рука»
Космовська Барбара «Позолочена рибка»
Люїс Стейплз Клайв «Хроніки Нарнії»
Малетич Наталка «Щоденник Ельфа»
Монтгомері Люсі-Мод «Енн із Зелених Дахів»,   «Енн із Ейвонлі», «Енн із Острова Принца Едварда», «Енн у Домі Мрії», «Енн із Інглсайду», «Енн із садиби Зелені Дахи»
Нестлінґер Крістіне «Маргаритко, моя квітко»
Парвела Тімо «Елла та друзі. Веселі пригоди»
Пуллман Філіпп «Північне сяйво», «Янтарне скло»
Ририх Катаржина «Про Стівена Гокінга, Чорну Діру та Мишей-Під-Підлогою»
Стронг Джеремі «Розшукується ракета на чотирьох лапах!», «Кімнатні пірати»
Сульберг А. Аудгільд «Хто проти суперкрутих»
Треверс Памела Ліліан «Мері Поппінс»
Файн Енн «Борошняні немовлята»
Шмітт Ерік-Емманюель «Оскар і рожева пані»
А ще можна скористатися Електронна бібліотека "Буквоїд" http://bukvoid.com.ua/library/